Подивись мені в очі,
Не треба ховатись за віями.
Ти холодна як ночі,
Що студять вітрами-повіями.
Подивись, не соромся...
Схожий всі ці зверхні усмішки,
Бо печеш наче сонце
З розмальовки. З дитячої книжки.
Протягни свою руку,
Залишся відбитками, ранами.
Щоб у п'яному смутку
Хизувався своїми я шрамами.
Зупинись. Протягни.
Затопи емоційними зливами,
Щоб ще трохи прожив,
Захлинувшись твоїми обіймами.
Ріж своїми словами,
Бо тиша ще більше напружує,
Знов і знову так само,
Безнадійно мовчать мене змушує.
Ріж безжально, кляни мене.
Я стерплю. Промовчу. Я повинен.
І тоді неодмінно,
Нарешті прийму те, що винен.
