Сто сорок сім думок, і як одна, про тебе,
Неначе світ замовк, немов би кинув жереб.
Пройти по лезу знов, секунди не вагавшись,
Без зайвості розмов, але і не мовчавши.
Дістану в надрах снів загублені кларнети,
Думок сто сорок сім, мелодії до злету
Готові і летять, хіба ж їх тут зупиниш!
У серці – Ренесанс, всі ожили картини.
Я чую у собі енергій ніжні дзвони,
У повісті новій ніхто сльози не зронить.
Думок сто сорок сім про щастя довгождане,
Нехай у мріях, втім воно таке бажане.
Сто сорок сім думок, мов зорепад блискучий,
Пробуджують весну, я так за нею скучив!
Думок сто сорок сім, прийшли з небес високих,
Мов радісний Гольфстрім, немов кохання дотик.
11:27, 02.07.2017 рік.
Зображення: http://outloud2012.blogspot.com
