Теньк, таньк, повні квасолини одна за одною вилітали зі стручків і падали на дно залізної балії. Стара задоволено дивилась на те дійство: "Ех, файна в цьому році квасоля вродила, файна. А чого то собака гавкає? Ей, но чуєш но чи ні? Ти чого горлянку дереш? Ану тихо, ти сказився чи шо? Певно хтось приїде, мо' діти. А шо собацюро, їде твоя собача мама? Мабуть таки їде, коли так шркебешся". Старий пес радісно гавкав, собаче серце щось приємно лоскотало. Так відбувалось завжди, коли хтось мав відвідати бабу. Ганя відставила миску з квасолею та пошкутильгала до малої кімнати до холодильника. "Тре тушонки дістати, - подумала стара, - і ше яїчок зварити. Там но в слоїку ше огірки є, а оно в мищині котлєти. Добре, добре що їдуть. "
Добра в мене невістка, файна. Ото тільки псів занадто любить. Таке вже їдло їм намішує, най Бог милує. Але я тобі, дитино, скажу поправді, шо спершу не дуже її хтіла. Та як чого-чого? Ну бо вона городська, в селі жити не схтіла. А ноги які худі мала, як сірники в тих чоботах були. Та файна литка має бути груба, а не теліпатись отак. Ми ж з батьком думали Вітя в селі лишиться. А він як поїхав в той город вчитись так і лишився. Але мо й добре шо так вийшло.
По дорозі здіймаючи куряву проїхала чорна машина і плавно завернула у двір. "Файна машина, що тут скажеш, а колись же на запорожцю їздили. Ми ше з батьком гроші на той запорожець у родичів зичили. А тепер он як розжився. І фірму має і машина є, а дача яка... А все то моя невістка. Бо шо б вони у тому селі мали, а так он троха є."
Ганя прутко, як могла у "восімсят п'ять літ" пошкандибала до воріт. "Ет, добре що приїхали, добре"
