На зупинці стояла та плакала,
Гарна, навіть у стані скрутному.
Люди дивляться, то їй однаково,
Вона хоче дістатись додому.
Вона довго чекає автобуса,
Що маршрутом знайомим крокує,
Та доїде до крапки на глобусі,
Де матуся млинці приготує.
Де на стінці відмітки зі зростами:
Десять років, дванадцять, та далі.
Де вона майже стала дорослою,
Коли в неї усе відібрали.
Відібрали бабусині півники,
Що на ганку ласкаво вітали,
Фотокартки в серванті родиннії
Та вірші, що в шухлядці лежали.
На зупинці чекає зневірена
Та квиток на автобус тримає.
Тільки старий маршрут було змінено,
Бо тепер її дому немає.
І немає куди повертатися,
І бабусі немає і тата.
До яких інституцій звертатися,
Щоб назад їх життя повертати?
Подивись їй у вічі, загарбнику,
Z - відзнаку до серця прижавши,
Та скажи : що отримав крім чайнику
В неї дім та сім‘ю відібравши?
Та вона буде жить на своїй землі,
А на тебе чекає плата,
Шуба, пачка пельменів твоїй рідні,
Та в Гаазі надійні грати.
