Ця історична пригода була років двадцять тому, ще на початку нового двадцять першого століття, коли не всі люди мали особистий транспорт, як у наш теперішній час.
Робочий день ще тільки розпочався, а дзвіночок на дверях архіву нагадав працівникам, що прийшов відвідувач. Консультант вийшла до відвідувача, бо сьогодні в архіві - неприймальний день, але той наполегливо просив, щоб його пропустили до завідуючої. Він говорив про те, що приїхав із райцентру і привіз документи для передачі в архів...
Завідуюча, почувши розмову консультанта про те, що потрібно було хоч передзвонити і попередити, що приїдете, бо могли б її не застати на місці, вийшла з кабінету до відвідувача…
Яким було її здивування, коли побачила колегу із райцентру, який на «кравчучці», (так у народі називають невеличкі двоколісні візки для перевезення сільськогосподарської продукції), привіз документи.
Так як документи на зберігання в архів передавалися згідно з графіком їх передачі, то було чому дивуватися, бо їх об’єм завжди був великий, їх привозили з організацій вантажівками, або іншим транспортом, а тут- візочком...
- Це у вас всі документи? – запитала завідуюча, коли чоловік розв’язавши дві картонні коробки, заповнені документами, зайшов у кабінет.
- Так,- сказав він. Це відібрані на зберігання документи за два роки. Наступну партію привезу пізніше, бо я ж добирався до вас автобусом... Більше просто нікуди було взяти.
Чоловік поставив дві картонні коробки з документами на стілець, а портфель -«дипломат», так називають прямокутні портфелі, положив на приставний стіл у кабінеті завідуючої, прикривши двері кабінету…
Перекинувшись декількома реченнями про роботу та життя-буття, колега запитав чи можна пройти в туалет. Завідуюча пояснила куди і як пройти, і він, вставши зі стільця, взяв у руки свій дипломат...
- Я ледве здержалася, щоб не розсміятися, - розповідає завідуюча. Уявіть собі маленьке приміщення - туалет, як в однокімнатній квартирі, поруч вмивальник з вішалкою для полотенця. Там більше немає місця для інших речей.
Кажу йому: "Хай полежить тут ваш дипломат, нікуди з кабінету він не подінеться".
- Ні, ні...! - відповів чоловік і забравши з собою портфель, вийшов із кабінету.
- Моя жіноча цікавість була настільки великою, що хотілося просто підглянути, що і як можна робити з тим дипломатом у тісному туалеті, – каже завідуюча…
Знову зайшовши у кабінет до завідуючої, чоловік закрив двері. Поклавши дипломат на стіл, почав його відкривати...
- То я хотів у туалеті перевірити чи цілі яйця – сказав він, відкриваючи дипломат.
Сьогодні в автобусі така тіснота, думав що не довезу їх …
У дипломаті лежали рядочками, як сірники у коробочці, цілі – цілісінькі курячі яйця, навіть не перекладені папером. Їх було, мабуть, чотири чи п’ять десятків…
- Скільки вмістилося, - сказав він. Це яйця нашої місцевої птахоферми. Візьміть, як подяку за вашу роботу, бо знаю, що багато чого не доробив у питаннях діловодства. Я ж один у конторі працюю: ні секретаря, ні консультанта у нас немає…
Працівники архіву з усмішками згадували і цього чоловіка, і ціленькі смачні курячі яйця, які він привіз в автобусі за вісімдесят кілометрів від обласного центру. Вони були дійсно смачними, як елітні яйця нашої Косівщинської птахоферми.
Частенько згадуючи цю пригоду - жартуючи, працівники запитували завідуючу, коли ще до нас приїде чоловік з яйцями…
В.Ф. – 15.09. 2023
ID:
994127
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 17.09.2023 20:40:32
© дата внесення змiн: 02.10.2023 17:26:10
автор: Веселенька Дачниця
Вкажіть причину вашої скарги
|
життєва історія 
вдячна 