Вже так близько зустрічались ми у своїх снах..
Заплющи мені очі своїми руками,
може новий день не настане?
І нарешті я залишуся тут з тобою назавжди!
Думав прийму себе таким і, без тебе! -
але не зміг рахувати години, крізь непроглядну
тишу наших незнаних мовчанок?? ..
І чомусь так глибоко в серці ми ховаємо себе
та загадковість твоя не полишає мене!
Як же мені розпізнати твої знаки тонкі чи взнаю я їх?
Бо вони як небачений слід!
Але я незасліп я знаю про них!
Я відчуваю і ти теж - бо кохаємо без меж!
І пообіцяй, що зустрінемося ще?
і тоді твої очі скажуть про все, що питають мої!
Лиш би на мить, щоб відчути усе те, що тобою пройняте,
що було для мене досхочу небесами здійняте!
Та зорі блищать і поволі зникають,
і вже майже світанок.. не хочеш іти,
поки сон не розтанув у ранковій імлі..
.. як напровесні ранковим сонцем в твоє
віконце щось постукає там,
і мов вітерець тихо попроситься ще зайти,
а ти на прикрість цю не йди
бо котик там зворушить дверцяти,
щоб марево це прогнати!
Розбудить і все, - зникне..
Ти встанеш, назвеш його і мило погладиш тай
пригорнеш.. поцілунком задариш..
Поглянеш у вікно і подумаєш, що то було?..
Твоїм здогадкам не буде меж..
Бо кохатимеш без..
