так трудно кого-то ненавидеть после долгого дня
когда расстояние между нами утренними и нами вечерними
растёт как тени деревьев на меже
когда последние лучи солнца ломаются словно копья
о спину большого зверя ночи
что надвигается из-за горизонта
в такой час
трудно сказать ране не утишай боль
сердцу – греми как колокол во время пожара
телу – скрутись узлом и дрожи не отпускай
в такой час особенно непросто
распахивать каменную ниву ржавым железом
вслепую сеять маленькие зерна ярости в черноту
надеяться на горький урожай из горького зерна
ибо слышишь уже отшуршали в сумерках птицы
видишь уже деревья сошлись во тьме к воротам
а те кто обидел нас
до сих пор блуждают по полям не зная дороги
спотыкаясь беспомощно в темноте
в конце концов любая рана – всего лишь ров
яма в земле из которой выдернули упрямый длинный корень
нора из которой выкурили лису и долго гнали по полям под дождём
жёлоб выдавленный беспомощным колесом на раскисшей дороге
скоро по ней пройдут ветер дождь а потом трава трава
вьюнок лебеда пырей репейник болиголов затянут неровные края
земля залижет свою расцарапанную память
зелёным шершавым языком
вот и мы
забываем ненавидеть во сне
и только растём как трава
покрывая целую землю
своей цепкой и ломкой
никому не нужной
любовью
2021
(Перевод с украинского)
Оригинал:
vesper
так важко когось ненавидіти після довгого дня
коли відстань між нами ранішніми й нами вечірніми
довшає як тіні дерев на межі
коли останні промені сонця ламаються як списи
об спину великого звіра ночі
що суне з‑за обрію
такої години
важко сказати рані не гойся боли
серцю — калатай як дзвін на пожежу
тілові — скрутися вузлом і тремти не відпускай
такої години особливо непросто
боронувати камінну ниву іржавим залізом
наосліп сіяти маленькі зерна люті в чорноту
сподіватися з гіркого збіжжя гіркого врожаю
бо чуєш уже відшаруділи в сутіні птахи
бачиш уже дерева зійшлися в пітьмі до воріт
а ті хто скривдив нас
і досі блукають полями не знаючи дороги
спотикаючися безпорадно в пітьмі
зрештою будь-яка рана то тільки рівчак
яма в землі з якої видерли упертий довгий корінь
нора з якої викурили лисицю і довго гнали полями під дощем
ринва виїдена безпомічним колесом на розкислій дорозі
скоро по неї прийде вітер дощ потім трава трава
берізка лобода пирій реп’ях болиголов затягнуть нерівні краї
земля залиже свою розшарпану пам’ять
зеленим шерехатим язиком
от і ми
забуваємо ненавидіти вві сні
й тільки ростемо як трава
вкриваючи цілу землю
своєю чіпкою ламкою
нікому не потрібною
любов’ю
