Теперь похороны молодых парней и девушек
в сёлах и местечках
это обычная часть жизни
событие
которое обязательно происходит
на которое каждый раз приходит меньше и меньше посетителей.
"Сегодня мы прощаемся
с преданным нашей стране и своим родителям парнем
он мог бы
косить бурьян во дворе
весной обмазывать стволы яблонь известью
наполнять мешки только что смолотым зерном
обводить всех защитников на футбольном поле и забивать феноменальный гол в левую девятку
смаковать булочку с абрикосовым вареньем
ходить
бегать
дышать
смотреть
он
18-й парень из нашей общины
из тех
кто упокоился навсегда
под палящим солнцем
под разъярённым ветром и дождём
на кладбище
что разрастается
как грибы после дождя
вряд ли кто-то здесь остаётся
дальше санаторий "Лёгкое облачко".
Заканчивает свою речь
глава общины
люди подходят к закрытому гробу
расположенному на площади посреди села
прощаются
небо серое
как порох
тяжёлое
как небоскрёбы.
Тогда
слово переходит к священнику.
он говорит
чтобы мы вытерли слёзы
он практически кричит на нас
говорит
доставайте носовые платки ненависти
и мести
нужно вынимать
как осколки из ладони
вредные занозы прошлого
будет больно
что же вы хотели
ответственность
говорит он
трудней чем слезы.
"Звенит январская вьюга
И ливни хлещут упруго
И звёзды мчатся по кругу
И шумят города
Не видят люди друг друга
Проходят мимо друг друга.
Теряют люди друг друга..."
На этом слова песни из советского беззаботного фильма обрываются
женщина берет трубку
я на похоронах
говорит женщина
я не могу говорить
наберу позже
бросает телефон на дно чёрной сумочки из кожезама
ладонью вытирает пот на лице
продолжает слушать отца.
Парни в форме
которых привлекли к процессии
чтобы нести гроб
и флаг
чтобы стрелять в небо
время от времени берут трубку
или сами кому-то звонят
за час до этого
ракета прилетела на территорию их военной части
а кто
кто 200
спрашивает один из них
что там братья Романенко
бросает трубку
опускает голову
земля усыпана яблоками.
Мы садимся в старый ободранный автобус
он довезёт нас до кладбища
часть потолка из фанеры свисает и
бьётся о стекло
плесень на стенах
кажется
вот-вот поглотит всё
кто-то сидит
кто-то стоит рядом с гробом
мы оглядываемся с хлопцами
узнаём этот
сладковато-терпкий трупный запах
который едва пробивается
как свет сквозь щели блиндажа
эй водитель помедленней
кричат ему
ты куда несёшься
острие флага на длинной палке
выглядывает из открытой двери
бьётся о ветки деревьев
падает папировка и ещё зелёные сливы.
Самое трудное
это бросать три горсти земли
будто это пудовые гири
последнее
что ты можешь отдать человеку
это же точно не лучший подарок
вряд ли
провожая близкого человека в дорогу
ты насыплешь ему сырой земли в карманы
может быть
подаришь книгу
пакет с круассанами
открытку
или обнимешь.
Склонившись над гробом произносишь
слова
они вырываются
слабые и неуверенные
как птенцы в первый полёт
например: прости
прости
что флаг сбил яблоки
прости за ту женщину с телефоном
прости что сливы до сих пор зелёные
прости...
Три горсти земли
самое малое и самое большое
что ты можешь сегодня отдать
тяжёлые
как подвесные мосты.
01.08.2023
(Перевод с украинского)
Оригинал:
***
Тепер поховання молодих хлопців та дівчат
у селах і містечках
це звична частина життя
як подія
яка неодмінно відбудеться
на котру щоразу приходить менше і менше відвідувачів.
«Сьогодні ми прощаємось
із відданим нашій країні та своїм батькам хлопцем
він міг би
косити бурʼян у подвірʼї
навесні обмащувати стовбури яблунь вапном
наповнювати мішки щойно змеленим зерном
обводити всіх захисників на футбольному полі та забивати феноменальний гол у ліву девʼятку
смакувати булочкою з абрикосовим варенням
ходити
бігати
дихати
дивитись
він
18ий хлопець з нашої громади
з тих
хто спочине назавжди
під палаючим сонцем
під розлюченим вітром та дощем
кладовища
яке розростається
як гриби після дощу
наврядчи хтось тут залишається
далі у санаторій «Легкої хмаринки».
Закінчує свою промову
голова громади
люди підходять до закритої труни
розміщеною на площі села
прощаються
небо сіре
наче порох
важке
як хмарочоси.
Тоді
слово переходить до священника
він говорить про те
щоб ми обтерли сльози
він практично кричить на нас
каже
діставайте носовички ненависті
і помсти
потрібно виймати
як скалки з долоні
шкідливі занозини минулого
буде боляче
що ж ви хотіли
відповідальність
каже він
важча за сльози.
«Звенит январская вьюга
И ливни хлещут упруго
И звёзды мчатся по кругу
И шумят города
Не видят люди друг друга
Проходят мимо друг друга
Теряют люди друг друга...»
На цьому слова пісні з радянського безтурботного фільму обриваються
жіночка бере слухавку
я на похоронах
говорить жіночка
я не можу говорить
наберу пізніше
кидає телефон на дно чорної сумочки із шкірзаму
долонею витирає піт на обличчі
продовжує слухати отця.
Хлопці по формі
яких залучили до процесії
щоб нести труну
прапор
стріляти в небо
час від часу беруть слухавку
самі ж комусь телефонують
за годину до цього
ракета прилетіла на територію їхньої військової частини
а хто
хто 200
запитує один з них
що брати Романенки
кидає слухавку
опускає голову додолу
земля встелена яблуками.
Ми сідаємо в старий обдертий автобус
який довезе нас до кладовища
частина стелі з фанери звисає та
бʼється об скло
пліснява на стінах
здається
ось-ось поглине усе
хтось сидить
хтось стоїть поруч з труною
ми оглядаємося із хлопцями
впізнаємо цей
солодкаво-терпкий трупний запах
який ледь пробивається
як світло крізь шпаринки бліндажа
ей водій повільніше
гукають йому
ти куди несешся
вістря прапору на довгій палиці
визирає з відчинених дверей
бʼється об гілки дерев
падає паперівка та ще зелені сливи.
Найважче
це кидати три жменьки землі
наче це пудові гирі
останнє
що ти можеш віддати людині
це ж точно не найкращий подарунок
наврчяд чи
проводжаючи близьку людину у дорогу
ти насиплеш їй вогкої землі у кишені
можливо
подаруєш книгу
пакет з круасанами
листівку
обіймеш.
Схилившись перед труною кажеш
слова
вони вириваються
слабкі та невпевнені
як пташенята у перший політ
наприклад: пробач
пробач
що прапор збив яблука
пробач, за ту жіночку з телефоном
пробач, що сливи досі зелені
пробач...
Три жменьки землі
найменше і найбільше
що ти можеш сьогодні віддати
важкі
як підвісні мости.