Вчора зранку мене бентежило лихе передчуття - а це щось, в мене інтуїція, я їй довіряю. І воно справдилося - дві ракетні атаки держави-терориста удень, ще одна, ракетами та дронами, уночі. О 17.00, коли вже пролунала сирена, а 13 бомбардувальників запустили свої ракети з Каспію, ми з Тонею вийшли на коротеньку прогулянку, ну ж бо затягнеться це неподобство, а в нас фізіологія налаштована за годинником. Гуляли, поглядаючи на небо та прислухаючись, а коли вже вертали додому, помітили в одному з дворів кошеня - вочевидь хворе, по ньому вже й мухи лазять, а воно не зважає, лежить носом у землю, і таке сумне-зажурене, що аж серце крається. Підійшли з Тонею до знайомої кравчині, вона опікується безпритульними котами - лікує, годує, стерилізує і т.д., мовляв, Аню, там отака справа - а самі раз у раз вгору поглядаємо, бо ж невідомо, куди прямують ті десятки ракет. Аня нам: а ну покажіть.
Повели, показали. Аня оглянула кошеня, висловила припущення про діагноз і можливі наслідки (сліпота) та заходилася телефонувати ветеринару. Вже за 15 хвилин прийшов усміхнений чолов'яга із переноскою, Аня тим часом принесла рукавички та якесь котяче їдло, підманити сердегу, бо він таки спромігся сховатися під автівкою. Отже, лазимо ми рачки навколо тієї автівки, намагаємося його підманити, спіймати або випужати, а я мимоволі дивлюся на годинник - якщо ракети на Київ, мають бути вже поруч, та й лихе ж передчуття.
Аня виявилася спритнішою за нас усіх трьох, ветеринара, Тоню та її псаря, спіймала кошеня, показала ветеринару, той підтвердив первинний діагноз, підставив переноску, Аня запхала туди кошеня і вони утрьох попрямували до її майстерні, давати хворому ліки, які, можливо, ще врятують його сумні оченята.
Еге ж, ракети летіли не на Київ - але це стало відомо лише згодом. А тоді, коли напрямки та цілі тих 36 ракет ще не були відомі, звичайні люди - кравчиня та ветеринар - спокійно, як зазвичай, робили саме те, що мусять - вона за покликом серця, він за фахом. І таке ставлення до свого людського або професійного обов'язку - ну просто визначальна риса нашого народу у цій війни. Власне, це і є гідність - і її українці в цій війні не втрачають.
...навіть коли йдеться про кошеня.
ID:
989877
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 27.07.2023 23:20:00
© дата внесення змiн: 27.07.2023 23:20:00
автор: Максим Тарасівський
Вкажіть причину вашої скарги
|
