1. Невыразимое
вот вот вот
здесь здесь
оно лежит
это невыразимое
тяжёлое
как мёртвое тело
дорогого человека
долгое
как ночь когда
должны бомбить
возьми невыразимое
под мокрые от крови подмышки
тащи его
оставляй следы
пусть наутро
их будет видно
издалека
2. Поэтесса не может писать о войне
не жертва
не участница
не защитница
не наблюдательница
не посторонний человек
а кто тогда
война раздала всем роли - какая твоя?
зажимать ладонью рот?
пиши пиши
неудержательница языка за зубами
внезапно замолкла когда казалось бы
самое время говорить но
что сказать когда там
всё кругом кричит
воют сирены
трещат высокие дома
пищат колесики эвакочемоданов
визжат отчаянно кривые рты
выбитых окон
она посылает сообщение
"прямо сейчас рядом грохот
и летают истребители"
ты не знаешь
что ей ответить
3. Весна
в моей
несмотря-ни-на-что-стране
женщина которую не могу назвать по имени
ожидает войну и весну
она достаёт из шкафа наше общее будущее
прикладывает его к себе перед зеркалом
улыбается
и только когда на заднем плане
включается сирена воздушной тревоги
её улыбка блёкнет увядает
она неохотно опускает руки
сворачивает наше будущее
прячет его в шкаф
не сезон
4. Деревянные боги
что вы знали мои деревянные боги
мои хитроумные золотые лисицы
когда мой самолёт
оставлял под собой
серое чёрное рыжее
ноябрьское поле под борисполем
зеркальные заплаты осенней воды
что вы видели
со своей запылённой
книжной полки когда я
приносила вам
шишки листья камушки
благодаря за
я думала
новую работу
успешный переезд
наконец выданную визу
а оказалось
за вечер в котором никто не стреляет
за город в который не въезжают танки
за то что эта почти-восемнадцатилетка
не должна никого убивать
не должна гибнуть
5. Так выглядит лицо
вот как выглядит лицо моей дочери
она вот-вот скажет мне
мама ты читала новости
мама война
вот как выглядит лицо
корейского мальчика
он спрашивает "учительница, у вас всё хорошо?"
он спрашивает "учительница, как там ваши?"
он спрашивает
"учительница, это двадцать первый век
ну какого же хрена?"
6. Доброволец
отец моего ребенка
стоит в очереди
чтобы записаться добровольцем
в тероборону
обычно мы редко созваниваемся
но теперь...
но теперь
очередь длинная
стоят с самого утра
голос в телефоне бодрый
почти весёлый
как ты,
вечно измученный своей язвой
не способный сварить суп
забить гвоздь вынести мусор
вовремя полить цветы
убедить кота не драть диван,
как ты будешь держать оружие
как ты будешь стрелять
в кровавых мальчиков из перми
в кровавых мальчиков из-под иркутска
в мальчиков обученных убивать
я знаю
ты будешь стрелять метко
7. Серьги
cобираясь на работу
вдруг ловлю себя на мысли
не стоит ли надеть
какие-нибудь серьги попроще
если сегодня там
кого-то не станет
что я буду делать
заплаканная
разъяренная
беспомощная
дура
в этих весёлых
в этих ярких
8. Когда ты спишь
мне легче когда ты спишь
мне кажется что когда ты спишь
ты не можешь умереть
ведь во сне
ты и так слишком близко
к тому, другому миру
где уже никто не стреляет
тем более когда ты спишь
я не сплю
а значит в каком-то смысле
стою на страже
если не тебя
(ты так далеко)
то этого дня
этого света
на шесть часов впереди тебя
несу это утреннее солнце
как развевающееся знамя
и над страной живых
и над страной мёртвых
их пограничники
развесили винтовки на деревьях
лениво улеглись на траве
эти две страны
еще не разорвали
дипломатических отношений
9. Февраль
мы думали пересечь этот февраль
как любой другой месяц –
он разве что короче
пересечь как переходят маленькую реку
день за днём
с камня на камень
постоять перейдя
на зелёном берегу весны
а эта река ревёт и хватает нас за ноги
такая красная пенистая скользкая
воистину лютая
по колено во мраке
мы в спешке сооружаем плоты
наши закатанные штанины
тяжелеют
наливаются
может победой
может смертью
10. Булка
над рекой с булкой в руках
я притворяюсь, что смерти не существует
весна идёт над сливами жужжит
весна идёт весна уже в нанкине
войска идут в киеве войска
над рекой с булкой в руках
я притворяюсь, что смерти не существует
а смерть идёт а смерть уже жужжит
над сливами, над вишнями, айвой
безжалостны пчёл металлических жала
весна идёт весна уже в Нанкине
войска идут в киеве войска
читаю ленту
плачу прямо в булку
11. Тревога
тревога
сидит у меня на шее
будто мохнатый бес
с человеческим лицом
с лицом маленького человека
с большой чёрной тенью
которая ложится на пол-Европы
гоголевщина достоевщина
кровавые топоры смутные времена
чума на пороге враг у ворот
европа пугается
европа осторожно отступает
растерянно пытаясь
оттереть красные брызги
со своих лакированных ботинок
12. Свои
каждый разбомбленный дом на фото
сначала кажется своим
у каждого ребенка
спящего в киевском метро
лицо
твоей дочери
новости происходят не с нами
происходят с нами
женщина на фото
закрывающая ладонью в отчаянии
жалобно скривившийся рот
я не знаю этой женщины
я знаю эту женщину
24-26.02.2022
(Перевод с украинского)
Оригинал:
Київ - Нанкін
1. невимовне
ось ось ось
тут тут
воно лежить
це невимовне
важке
як мертве тіло
дорогої людини
довге
як ніч коли
мають бомбити
бери невимовне
попід мокрі від крові пахви
тягни його
лишай сліди
нехай на ранок
їх буде видно
здалеку
2. поетка не може писати про війну
не жертва
не учасниця
не захисниця
не спостерігачка
не стороння особа
а хто тоді
війна роздала всім ролі – яка твоя?
затискати долонею рота?
пиши пиши
невтримувачка язика за зубами
раптово змовкла коли здавалося б
саме час говорити але
що сказати коли там
усе довкола кричить
волають сирени
тріщать високі дими
пищать коліщатка евакваліз
виють розпачливо криві роти
вибитих вікон
вона надсилає повідомлення
«поруч просто зараз гримить
літають винищувачі»
ти не знаєш
що їй відповісти
3. весна
в моїй
попри-все-країні
жінка яку я не можу назвати на ім’я
чекає на весну і війну
вона дістає із шафи наше спільне майбутнє
прикладає його до себе перед дзеркалом
посміхається
і тільки коли на задньому плані
вмикається сирена повітряної тривоги
її посмішка блякне в’яне
вона неохоче опускає руки
згортає наше майбутнє
ховає його до шафи
не сезон
4. дерев‘яні боги
що ви знали мої дерев‘яні боги
мої хитромудрі золоті лисиці
коли мій літак
залишав під собою
сіре чорне руде
листопадове поле під борисполем
дзеркальні латки осінньої води
що ви бачили
зі своєї запилюженої
книжкової полиці коли я
приносила вам
шишки листочки камінці
дякуючи за
я думала
нову роботу
успішний переїзд
нарешті видану візу
а виявилося
за вечір у якому ніхто не стріляє
за місто в яке не в‘їжджають танки
за те що ця майже-вісімнадцятирічка
не мусить нікого вбивати
не мусить гинути
5. так виглядає обличчя
ось так виглядає обличчя моєї дитини
яка от-от мені скаже
мамо ти читала новини
мамо війна
ось так виглядає обличчя
корейського хлопчика
який питає «вчителько, у вас усе добре?»
який питає «вчителько як там ваші?»
який питає
«вчителько це двадцять перше століття
якого ж хріна?»
6. доброволець
батько моєї дитини
стоїть у черзі
аби записатися добровольцем
в тероборону
зазвичай ми рідко дзвонимося
але тут…
але тут.
черга довга
стоять ще зранку
голос у телефоні бадьорий
майже веселий
як ти,
вічно замучений своєю виразкою
неспроможний зварити суп
забити цвях винести сміття
вчасно полити квіти
переконати кота не дерти диван,
як ти триматимеш зброю
як ти стрілятимеш у
кривавих хлопчиків із пермі
кривавих хлопчиків з-під іркутська
хлопчиків навчених убивати
я знаю
ти стрілятимеш влучно
7. сережки
збираючися на роботу
я раптом ловлю себе на думці
чи не варто вдягти
якісь простіші сережки
якщо сьогодні там
когось не стане
що я робитиму
заплакана
розлючена
безпомічна
дурепа
в цих веселих
в цих яскравих
8. коли ти спиш
мені легше коли ти спиш
бо мені здається що коли ти спиш
ти не можеш померти
адже вві сні
ти і так надто близько
до того, іншого світу
де вже ніхто не стріляє
тим паче коли ти спиш
я не сплю
а отже в певному сенсі
стою на варті
якщо не тебе
(ти так далеко)
то цього дня
цього світла
на шість годин попереду тебе
несу це ранкове сонце як стяг
що розвівається
і над країною живих
і над країною мертвих
їхні прикордонники
розвісили гвинтівки на деревах
полягали ліниво на траві
ці дві країни
ще не розірвали
дипломатичних відносин
9. лютий
ми думали перейти цей лютий
як будь-який інший місяць —
хіба коротший
перейти як переходять маленьку річку
день у день
з каменя на камінь
постояти перейшовши
на зеленому березі весни
натомість ця ріка реве й хапає нас за ноги
така червона пінява слизька
воістину люта
по коліно в мороці
ми похапцем риштуємо плоти
наші підкочені холоші
важніють
наливаються
може перемогою
може смертю
10. булка
над річкою і з булкою в руках
я прикидаюся, що смерті не існує
весна іде над сливами дзижчить
весна іде весна уже в нанкіні
війська ідуть у києві війська
над річкою і з булкою в руках
я прикидаюся що смерті не існує
а смерть іде а смерть уже дзижчить
над сливами над вишнями й айвою
безжальні жала металевих бджіл
весна іде весна уже в нанкіні
війська ідуть у києві війська
читаю стрічку
плачу просто в булку
11. тривога
тривога
сидить у мене на шиї
як волохатий біс
біс із людським обличчям
біс із обличчям маленького чоловічка
з великою чорною тінню
яка лягає на пів європи
гоголівщина достоєвщина
криваві сокири смутні часи
чума на порозі ворог біля воріт
європа сахається
європа обережно відступає
розгублено намагаючися
відтерти червоні бризки
зі своїх лакованих черевиків
12. свої
кожен розбомблений дім на фото
спершу здається cвоїм
кожна дитина що спить у київському метро
має обличчя
твоєї доньки
новини стаються не з нами
стаються з нами
жінка на фото
що затуляє розпачливою долонею
жалібно скривлений рот
я не знаю цієї жінки
я знаю цю жінку
