Он переехал в Бучу в середине марта 2021-го
снял маленькую квартиру в цоколе и завёл кота
шерсть у которого была цвета помадки на эклере.
Он ходил на английский, в тренажёрку и на исповедь.
он любил смотреть, как падает снег
и в тумане исчезает улица.
Он слушал Радиохед, старые альбомы Океана Эльзы, дождь, гром и стук сердца девушки
с которой засыпал в маленькой цокольной квартире
и просыпался в маленькой цокольной квартире
целовал её тёплое лицо
прижимался к её липкому телу
ладонью нырял в волны её волос
и барахтался там, как мушка в паутине.
Она покинула его осенью
как птицы покидают леса
как инженеры фабрику по окончанию смены
и уехала в Польшу
чтобы там остаться.
Он взял кота, похожего на пирожное
и сказал: кот, нам надо ехать
у нас, как утро
как жизнь
как болезнь
настала холодная
словно лёд
война
урок под названием "Спокойная жизнь" закончился.
В тумане исчезает улица
падает дождь
его совсем не слушают
кот выбежал в поле, имя его ветер.
На кресте как на id-карточке написано:
здесь покоится номер 234 вечная память.
Она мечтала о путешествии в Патагонию
о романе с рок-музыкантом
о реинкарнации в царицу или в рыбу.
Планировала написать книгу
о том, что память
хрупкая, словно корка на крем-брюле
уязвимая, как любовь
рассыпается, как песок между пальцами
исчезает
и нет её.
Она любила свой велосипед.
мороженое со сгущёнкой
собирала пожелтевшие листья
как марки
любила рассматривать облака
рассыпанные будто поп-корн
неряшливым мальчиком в кинотеатре.
Путешествовала по горам в одиночку
чтобы принимать ингаляции лесом и воздухом
собирала мяту с иван-чаем
собирала звёзды, раскладывая в память, как в фото-альбом.
Её отец погиб в четырнадцатом
ей было четырнадцать, когда мама уехала в Италию
и не вернулась.
У ней не было отношений, потому что всё ждала рок-музыканта.
Когда зима решила остаться
как минимум до следующей осени
громко и болезненно сообщив об этом
и пахнуло на улицах
тишиной пугающей
огнём и землёй
и разлетелось вороньё
она не растерялась
достала с верхней полки бутылочку
с высушенным иван-чаем и чабрецом
заварила травы
налила в термос
и понесла на посты
парням из теробороны.
На кресте будто татуировкой выбито:
здесь покоится номер 457 вечная память.
Она жила рядом с парком
в небольшом доме
кормила белок
кормила собак
кормила пьяниц
была хранительницей осени
хранительницей воспоминаний
рассыпанных, как сахар.
Ей было 54 года.
она работала в коммунальном предприятии
носила синюю робу "Эпицентр"
и ездила на велосипеде.
Красила ногти в багряный
красила губы в багряный
и каждую ночь к ней приходили багряные сны
Она смотрела "Говорит Украина"
вытирала слёзы белым носовым платком
вспоминала детство
каким тогда тёплым было солнце
перед сном читала Кокотюху
и прыгала, словно пловец в воду, в свои сны
багряные, как ногти
багряные, как губы.
Ждала субботы
чтобы вытереть пыль в комнатах
постирать одежду
приготовить шарлотку
и думать о прошлом.
Её убили пятого марта
когда она поворачивала к своей улице
на велосипеде
убили, как ночь убивает день
как осень убивает лето
распяли очередью из кпвт.
На кресте как на доске объявлений написано:
здесь покоится номер 451 вечная память.
На улицах и в полях
появлялись новые Голгофы
только пули вместо гвоздей
только артиллерия вместо копий.
Хотелось
считать дни до лета
считать котят
считать детей
считать звёзды
считать до ста, засыпая.
Здесь покоится номер 176 вечная память
здесь покоится номер 201 вечная память
здесь покоится номер 163 вечная память
здесь покоится номер 308 вечная память.
13.08.2022
(Перевод с украинского)
Оригинал:
***
Він переїхав в Бучу в середині березня 2021
винайняв маленьку квартиру у цоколі і завів кота
шерсть якого була кольору помадки на еклері.
Він ходив на англійську, в тренажерку та на сповіді
він любив дивитись, як падає сніг
та в тумані зникає вулиця.
Він слухав Радіохед, старі альбоми Океану Ельзи дощ, грім і стукіт серця дівчинки
з якою засинав у маленькій цокольній квартирі
і прокидався у маленькій цокольній квартирі
цілував її тепле обличчя
пригортався до її липкого тіла
пірнав долонею у хвилі її волосся
та борсався там, наче мушка на павутині.
Вона покинула його восени
так як птахи покидають ліси
так як інженери фабрику по-закінченню зміни
і поїхала в Польщу
щоб там залишитись.
Він взяв кота, схожого на тістечко
і сказав: кіт, нам треба їхати
з нами, як ранок
як життя
як хвороба
сталась холодна
як крига
війна
урок що зветься "Спокійне життя" закінчився.
У тумані зникає вулиця
падає дощ
його зовсім не слухають
кіт вибіг у поле і ім'я його вітер.
На хресті наче на id-картці написано:
тут спочиває номер 234 вічна пам'ять.
Вона мріяла про мандрівку в Патагонію
про роман з рок-музикантом
про реєнкарнацію в царицю чи в рибу.
Планувала написати книгу
про те, що пам'ять
крихка наче кірка на крем-брюле
вразлива, наче кохання
розсипається, як пісок поміж пальців
і зникає
щезає
немає.
Вона любила свій велосипед
морозиво зі згущівкою
збирала пожовкле листя
наче марки
любила розглядати хмари
розсипані наче поп-корн
неохайним хлопчиком в кінотеатрі.
Мандрувала у гори наодинці
щоб приймати інгаляції лісом та повітрям
збирала м'яту та іван-чай
збирала зорі, розкладаючи в пам'ять, наче у фото-альбом.
Її батько загинув у чортинадцятому
їй було чотирнадцять, коли мама поїхала в Італію
та не повернулась.
Вона не мала стосунків, бо все чекала на рок-музиканта.
Коли зима вирішила залишитись
щонайменше до наступної осені
гучно і боляче сповістивши про це
і пахнуло на вулицях
тишею жахаючою
вогнем і землею
розліталося вороння
тоді вона не розгубилися
дістала із верхньої полиці пляшечку
із висушеним іван-чаєм та чебрецем
заварила трави
розлила у термос
та понесла на пости
хлопцям із тероборони.
На хресті наче татуюванням закарбовано:
тут спочиває номер 457 вічна пам'ять.
Вона жила поруч з парком
у невеликому будинку
годувала білок
годувала собак
годувала п'яниць
була хранителькою осені
і хранителькою спогадів
розсипаних, як цукор.
Їй було 54
вона працювала у комунальному підприємстві
носила синю робу "Епіцентр"
та їздила на велосипеді.
Фарбувала нігті у багряний
фарбувала губи у багряний
і щоночі до неї приходили багряні сни.
Вона дивилась "Говорить Україна"
витирала сльози білим носовичком
згадувала дитинство
яким тоді теплим було сонце
перед сном читала Кокотюху
та стрибала, наче плавець у воду, в свої сни
багряні, як нігті
багряні, як губи.
Чекала на суботу
щоб витерти пилюку в кімнатах
випрати одяг
приготувати шарлотку
та думати про минуле.
Її вбили п'ятого березня
коли вона повертала на свою вулицю
їдучи на велосипеді
вбили, як ніч вбиває день
як осінь вбиває літо
розіпнули чергою кпвт.
На хресті наче на дошці оголошень написано:
тут спочиває номер 451 вічна пам'ять.
На вулицях та на полях
з'являлись нові Голгофи
тільки кулі замість цвяхів
тільки артилерія замість списів.
Хотілося
рахувати дні до літа
рахувати кошенят
рахувати дітей
рахувати зорі
рахувати до ста, засинаючи.
Тут спочиває номер 176 вічна пам'ять
тут спочиває номер 201 вічна пам'ять
тут спочиває номер 163 вічна пам'ять
тут спочиває номер 308 вічна пам'ять.
13.08.2022
