Тело "В."
скреплённое жёсткими носилками
я могу взять его в одиночку
чтобы закинуть в "броню"
где-то 50 на 50 см
как рюкзак
"Д.В."
самый большой из нас
123 кг веса
о таких всегда шутят:
да ну тебя брать на задание
потом не вытянешь
теперь его раздутое тело
пытаемся перебросить в чёрный плотный пакет
из-под кителя вываливается несколько вёдер червей
тело "П." без левой ноги
самый лёгкий из всех
пехотинец "А."
даже целый на вид.
До места высадки
15 мин между искромсанными полотнами посадок
усеянных телами и оружием
мы едем
мешок с "Д.В."
бьётся о мою ногу
его тело мягкое и тёплое
как одежда
я натягиваю респиратор
но нужно дышать
боже дайте мне подышать!
просто
воздухом
надо отдышаться
когда меня спросят
чем пахнет война
отвечу:
смердит
я ещё долго буду смывать с себя эти сладко-терпкие остатки трупного запаха.
Я смотрю на себя в зеркало
моё лицо разорвано пополам
нет левой руки
исчезла нога
человек исчезает
развеивается
как цветок
стирается
как рисунки мелом на асфальте после дождя.
Я хочу кричать
но кричит всё вокруг
кричит моя тишина
кричит солнце
кричат птицы и леса
люди и насекомые
ааааа!
хватит!
остановитесь!
но это так не работает
Хотелось бы
забирать ребёнка из школы
забирать девушку после работы
забирать пиджак из химчистки
но кто-то шепчет:
нет нет нет
это так не работает
мальчик
ты должен забирать хороших парней
размером 50 см на 50 см.
должен касаться тёплого мёртвого тела "Д.В."
ты же всего лишь
че
ло
век.
Возможно
я написал самое ужасное стихотворение
руки до сих пор смердят
я вытираю их мятой
может быть
перебью.
Ребята поедут домой
к свету и памяти
к солнцу и воде
к листьям и траве
к ветру
к тишине
к началу и концу
ко всему
В который раз я смотрю в зеркало
тщательно и долго
там:
ничего.
26.05.2023
(Перевод с украинского)
Оригинал
***
Тіло "В."
перемотане жорсткими ношами
я можу його взяти самотужки
жоб закинути у "броню"
десь 50 на 50 см
наче наплічник
"Д.В."
найбільший з нас
123 кг свої ваги
як то кажуть
про таких завжди жартують:
та ну тебе брати на завдання
потім не витягнеш
тепер його роздуте тіло
намагаємось перекинути в чорний цупкий пакет
з під кителя вивалюється декілька відер черв'яків
тіло "П." без лівої ноги
найлегший зі всіх
піхотинець "А."
навіть цілий на вигляд.
До місця висадки
15 хв поміж пошматованих полотен посадок
всіяних тілами та зброєю
ми їдемо
мішок з "Д.В."
б'єтья об мою ногу
його тіло м'яке та тепле
наче одяг
я натягую распіратор
але треба дихати
боже дайте мені подихати!
просто
повітря
треба відихатись
коли мене запитають
чим пахне війна:
відповім:
смердить
я ще довго змиватиму з себе ці солодко-терпкі залишки трупного смороду.
Я дивлюсь на себе в дзеркало
моє обличчя розірване навпіл
немає лівої руки
зникла нога
людина зникає
розвіюється
як квітка
стирається
як малюнки крейдою на асфальті після дощу.
Я хочу кричати
та кричить все навколо
кричить моя тиша
кричить сонце
кричать птахи і ліси
люди і комахи
ааааа!
годі!
зупиніться!
та це так не працює.
Хотілось
забирати дитину з школи
забирати дівчину після роботи
забирати піджак із хімчистки
та хтось шепоче:
ні ні ні
це так не працює
хлопчику
ти маєш забирати хороших хлопців
розміром 50 см на 50 см
маєш торкатись теплого мертвого тіла "Д.В."
ти ж всього навсього
лю
ди
на.
Можливо
я написав найжахливіший вірш
руки досі смердять
обтираю їх м'ятою
можливо
переб'ю.
Хлопці поїдуть додому
до світла й до пам'яті
до сонця і води
до листя та трави
до вітру
до тиші
до початку і кінця
до всього.
Я вкотре дивлюсь в дзеркало
ретельно і довго
там:
нічого.