Темніють очі, сивіють скроні,
Холодна шкіра твоїх долоней,
Душа в тривозі, -
То рветься серце,
Крокують степом зелені берці.
Глибоким морем стає багнюка,
Червоним - небо, болотним - мУки,
В очах безодня - зневіра в сенси,
За що вмирати та не воскрести?
Сторічну пам'ять, мов крейду, стерли,
Новітні герої даремно вмерли.
Масними губами регоче Молох,
Зжирає країну внутрішній ворог...
Згадай же, воїн, про власні сенси,
З корінням вирви ворожі пейси!
Ховай минуле у сивих скронях,
Гойдай майбутнє в своїх долонях.
(10.05.2023)
