Я знову бачу твої очі,
Рожеві губи, міцні руки.
Як фенікс з попелу страждання
Душа воскресне від розлуки.
Міцні обійми й погляд смутку
Знов з’єднує дві половини.
Смієшся й плачеш, так як я,
Бо почуття б’ють щохвилини.
На світі більше ніц не треба,
Лише тебе не відпускати.
Та промінь сонця б’є у очі.
Він каже, що вже досить спати.
Світанок сон мій забирає.
На зорях буде ворожити.
Скажіть, а в вас таке буває,
Коли ти так не хочеш жити?
