Хотів би я застре́лити віршем
холодним, воронованим, кремезним,
щоб спалах, дим і мізками торшер
мазнуло читачевими, як пензлем.
Хотів би ним навіювати сум
липкий, як мед, приречено-трагічний,
щоб радість шматувалась об косу
печалі вічномертву з потойбіччя.
Хотів би ним втамовувати біль
від зрад, образ, отрути стріл ворожих,
щоб він для рани був не бруд і сіль,
а (як дитинству милий) подорожник.
Також, як Семенко́, провокувати:
чіпати струни душ у читача
віршем по-старовинному картатим,
щоб з них акорд емоцій зазвучав.
Хотів би, та не зможу розʼятрити,
ні стати Авіценною для ран,
підняти настрій сльозами залитим,
бо, власне, не поет, а - графоман.
Пригадалося: "Хотіла б я, щоб ти мене покинув, щоб чорним трунком душу напоїв /.../ та от біда: нема тебе, й ніколи не було."
А на комплімент набиватися негарно. Тому не буду переконувати вас, що ви -- не графоман. Душа ваша знає відповідь, краще, ніж будь-хто із читачів
Експертиза в моїй особі повідомляє, що графоманства у Вас не виявлено! Дозволяється радувати нас, читачів, новими творами!
К0ВАЛЬ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за такий приємний для мене експертний висновок, але мушу зізнатись, що все таки деякі вірші писав, щоб писати, не відчуваючи при цьому особливих емоцій. Добре, що не всі