Вона звичайний лікар-педіатр
Із кришталевою і доброю душею.
Несе медичну службу, як солдат,
Адже душа не вкрилася іржею.
Далека від політики, ідей,
Та щирим серцем любить Україну.
Подарував Господь їй двох дітей,
Нагородив ім'ям святим – Ірина.
Ця жінка не втомилась від людей,
Бо доброти для всього вистачає,
Діток новонаролжених веде.
Батьки її, мов сонце зустрічають.
Вона прекрасна й мати. Хіба ні?
Теплом дітей уміє зігрівати:
Синочок – доброволець на війні –
З тривогою навчилась воювати.
З молитвою лягає і встає.
В ній за синочка Господа благає,
І хоча серце в жінки не стальне,
Та мучиться: війна довго триває.
Але ніщо її вже не злама,
Хоча війна зробили чорну справу.
Та не живе в душі її зима –
Смаколиків синку в Бахмут відправить…
Є й донечка, мов сонечко в вікні,
Котра її чекає із роботи,
Думки розбавить, іноді сумні,
Про матінку щодень вона в турботі.
Заглянув перший іній до коси,
Та він лиш до лиця цій жінці милій.
Вона ж триматиметься із останніх сил,
Аби лиш дочекатись, врешті, миру!
Дарує жінка людям доброту
Й багатшає від того щогодини,
Бо мати у душі любов святу –
Найбільше щастя, певне, для людини!
Вона звичайна жінка й… трохи ні,
Та жити вже по-іншому не зможе.
Душа її горить також в вогні.
З такими Україна переможе!
27.04.2023
Ганна Верес Демиденко
Васько Мария Федоровна, так звали моего участкового педиатра. Уж сколько лет минуло, но самые теплые воспоминания до сих пор со мною. Хорошее, теплое произведение. Спасибо.
Прекрасна присвята! 
Щиро,душевно,майстерно! Миру і добра усім! 
