Вона звичайний лікар-педіатр
Із кришталевою і доброю душею.
Несе медичну службу, як солдат,
Адже душа не вкрилася іржею.
Далека від політики, ідей,
Та щирим серцем любить Україну.
Подарував Господь їй двох дітей,
Нагородив ім'ям святим – Ірина.
Ця жінка не втомилась від людей,
Бо доброти для всього вистачає,
Діток новонаролжених веде.
Батьки її, мов сонце зустрічають.
Вона прекрасна й мати. Хіба ні?
Теплом дітей уміє зігрівати:
Синочок – доброволець на війні –
З тривогою навчилась воювати.
З молитвою лягає і встає.
В ній за синочка Господа благає,
І хоча серце в жінки не стальне,
Та мучиться: війна довго триває.
Але ніщо її вже не злама,
Хоча війна зробили чорну справу.
Та не живе в душі її зима –
Смаколиків синку в Бахмут відправить…
Є й донечка, мов сонечко в вікні,
Котра її чекає із роботи,
Думки розбавить, іноді сумні,
Про матінку щодень вона в турботі.
Заглянув перший іній до коси,
Та він лиш до лиця цій жінці милій.
Вона ж триматиметься із останніх сил,
Аби лиш дочекатись, врешті, миру!
Дарує жінка людям доброту
Й багатшає від того щогодини,
Бо мати у душі любов святу –
Найбільше щастя, певне, для людини!
Вона звичайна жінка й… трохи ні,
Та жити вже по-іншому не зможе.
Душа її горить також в вогні.
З такими Україна переможе!
27.04.2023
Ганна Верес Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983221
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.05.2023
автор: Ганна Верес