Підошва потонула в морі цноти
безкрайо-білосніжного рядна,
що вкрило монолітів сірі соти,
спустошених від поділів ядра.
Пейзаж сичав: "Нікому тут не раді!"
застромленими у холодне тло
недопалками ядерних снарядів,
що рвали колись неба полотно.
Навколо тиша з присмаком металу
ганяла по руїнах ультразвук
і кров із вен, неначе воду талу,
у горло страху лляла прямо з рук.
І ліз у ніздрі попід контур маски
солодкий запах окису й гниття
із домішками свіжості Аляски -
німий пророк відсутності життя.
Та, попри цей пейзаж, не затухає
жевріючий в душі його вогонь,
бо в серці Є вже ТА, яка КОХАЄ (!)
й теплом зігріє лагідних долонь.
А тут немає в мене слів
Хоч ви і засолодили останнім катреном, та перші чотири врізуються глибше, як ножі
К0ВАЛЬ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я намагався передати відчуття цілковито мертвої пустки (після льоду, землі і попелу), на який починає проростати нове життя Різати ножами я тут нікого не збирався