Сміюсь і плачу, плачу і сміюсь,
Знайома пісня, десь я її чув.
Вона торкається моїх тремтячих вуст,
І я у марення закутий шепочу.
Мелодії трекляті, кісток хруст
Не відрізню, тому наказую мечу:
"Руби сильніше, я ж не боягуз!",
Не буду зупинятись досхочу.
Хотів у руках тримати чорний туз
І уявляти, ніби я віщун,
Та зрозумів, що кликавши безсмертих муз,
Нічого не співав, бо я мовчун.
