Забирали синочків моїх у солдати,
Урочисту присягу приймали вони.
Та не грали оркестри їм "маршу слов'янки",
Як сини - українці в бою полягли.
І даремно чекає їх мати - Вкраїна
Бо лежать пошматовані в горах вони.
Не чекай рідна нене вже більше на сина,
Бо не верне синочок з тієї війни.
Пролягли між гори дороги далекі,
Тим дорогам авганським немає кінця,
Залишилися в небі, як білі лелеки,
Нездійснені надії й розбиті серця.
Не забудьмо синів, що даремно страждали,
Що в даремній війні віддавали життя.
Бережімо синів, бережімо солдатів,
Бо то наша надія й нове майбуття!
