/переклад вірша Amra Zahirović, Bosna i Hercegovina, Banovići/
Мирні тіні танцюють,як вітер гойдає гілки.
В онімілих глибинах, сховаю тебе у собі.
І не зможу знайти... а без тебе цей світ не такий.
Тільки знаю: ти тут. Серця солод, кохання глибінь.
Вечоріє. І вітер затих. Не веде дивну гру.
Замість гілки – ритм серця продовжує вітру мотив.
Довга ніч пам’ятає тебе, ніби пісню стару.
Я тікаю від дум. Тільки в них ти ще мій. Мій в них ти.
Ти щасливий із мрій – світ крокує для нас, для обох.
А в реальності – пустка, і проклята тиша удень.
Ти існуєш і я. Не існує лиш наша любов.
Ти для себе живеш, в інший бік мене доля веде...
Я чекаю тебе. Серце стомлене прошу, відкрий,
Коли вигоїш рани минулого… встигнути б лиш.
Я постійно чекаю під бурі й життєві вітри.
Засинаю, чекаючи голосу, в думах: коли ж?...
Хто ми зрештою? Маємо вдвох іще шквал запитань:
Ми з тобою – це «ми»? Або я – лише я, ти ж – це ти,
Ти – єдина поразка. Несу я тебе крізь літа,
Неможливе бажання, яке – так і не зберегти.
Моїх мрій нездійснених сльоза одиноких мовчань…
Ти – молитва незгасна, найбільше із розчарувань.
щиро вдячна, Катрусю!
