Суботник... Таке знайоме і забуте слово. Кожен дорослий пам'ятає значення цього слова: школа, осінь чи весна і... суботник.
Бувало приходиш восени до школи, нічого не підозрюючи, а тобі вчителька на першому уроці:
- Діти, завтра суботник після другого уроку. Проходьте з віниками і ряднинами, будемо прибирати подвір'я школи.
І це найкращі слова того дня. Адже завтра не буде 6-7 уроків підряд. Ура-а-а!
А де ж взяти віників на цілий клас?
Основним постачальником віників для мого класу, була моя бабуся Оля. За літньою кухньою на краю городу росли дивовижні рослини - кохія. Але на Черкащині, у нашому селі, мало хто знав цю наукову назву. Все було простіше-простого і називали цю рослину - "віниччя". Це були здоровезні, високі та густі кущі. А коли йдеш повз них, то уявляєш, що потрапив у якийсь густющий, непролазний, чудернацький ліс. Принаймні так мені тоді здавалося. А "віниччя", аж цілий рядок! Є де сховатися.
Ближче до осені бабуся зрізала їх, міцно зв'язувала снопики рослин шпагатом. Потім сокирою обрубувала краї, щоб були рівненькі, і клала їх на дах гаражу для висихання. Коли зв'язані снопики висохали, то перетворювалися на такі собі світленькі, новенькі вінички - деркачики. Чому деркачики? А тому, що деякі товстенькі, сухі стовбурці "віниччя" дряпають асфальт або землю в процесі підмітання. На цьому етапі закінчується бабусина магія перетворення з насінини рослини у такий необхідний у господарстві інвентар. Гора віників готова!
День суботника.
Вранці, деякі однокласники, як завжди, прийшли без знаряддя праці. Закінчується другий урок. І делегація на чолі якої я, дружно топає до моєї бабусі. А жила вона через одну хату від школи. Бабуня всім роздає віники, та ще й по яблуку або пиріжку пригостить. Але то інша, не менш захоплююча історія.
Задоволені гостинцями, ми йдемо на цікаве та корисне заняття - прибирання території подвір'я нашої рідної школи.
Незабутні спогади з мого дитинства...