Якась конячу
Носила обувачу.
Червоно сині туфлі ,
Копита аж попухли.
І плакала коняча:
"Не можу я іначе,
Як гарно виглядати,
Не зможу я скакати".
І коваль із металу,
Зклепав їй таку лялю.
Підкови на копита,
Коняча ж гордовита.
"Тримай, каже конячу,
Взуття це на удачу,
Скачи зеленим гаєм,
І діток покатаєм".
Послухалась поради,
Що туфлі треба зняти.
Без них вона красива,
Коняча стрибунлива.
Регоче і не плаче,
І скаче десь коняче.
Закинула ті туфлі,
Копита більш не пухлі.
Така мораль, малята,
Краса природня - свята.
Не знала то коняча,
І мала безліч плача.
17.03.2023
