Летять роки, як дивні кулі,
що не дарують забуття.
Тому що разом дні минулі
завжди складаються в життя.
Ще тільки вчора — сподівання,
дитячий сміх, очей вогонь,
знайомства, зустрічі, кохання...
А вже сьогодні срібло скронь.
Роки летять... Їх не спинити.
Мов журавлі летять роки...
Ще донедавна ми, як діти —
аж тут стурбовані батьки.
Хай з віком буде не до бою —
завжди за мрією прямуй.
Кохай. І далі будь собою. —
Дивуй!
