Король дивився з вікна на освітлений сонцем внутрішній двір маєтку. На розлогий, пишний сад, довгі та звивисті алеї, майстерно вирізьблені альтанки. Охоронців, що малопомітними тінями стояли по сторонам, озброєні списами та мечами. Поодиноких робітників, що крокували по своїх справах.
- Ваша величносте, верховне зібрання розпочалося...
Король нахмурився, неохоче відірвався від вуличного краєвиду і поглянув на молодого гінця, опісля йому за спину і зустрів багатомовний погляд герцога.
- Скажи нехай розпочинають без мене.
Гінець легко вклонився і вийшов. Герцог дочекавшись доки вони з королем залишаться наодинці, рішуче скоротив відстань і, майже, впираючись тому обличчям в плече тихо і твердо повів:
- Не потрібно ризикувати та з'являтися на подібні зібрання, доки не буде схоплено заколотника. А саме того брехливого Антонія. Він воду каламутить. - Говорячи герцог весь час озирався на закриті двері, мов би побоюючись що хтось зайде.
Король важко видихнув, взявши паузу на роздуми і знову обернувся до вікна.
- Не віриться що Антоній замішаний у всьому цьому. Я знаю його досить давно, він клявся ще моєму батьку і завжди був вірним королівству. - Басистий голос короля різко резонував з притишеним герцога. Він і не думав рахуватися з тим що хтось може зайти.
Радник не сміливо торкнувся руки короля вище ліктя:
- Ваша величносте.. Бориславе, зараз не час для віри у добрі помисли людей. Все вказує на нього. Слуга особисто бачив, як Антоній зі своїми людьми намагався підкупити охорону, щоб в зазначений час їх пропустили в маєток. Він хоче вас вбити.
Король знову поглянув у вічі герцогу.
- В'ячеславе розумієш, що ув'язнивши Антонія, старійшину гротичів, ми збуримо цілий їх народ. Адже він для них серце і голова народу. Вони зі мною так не рахуються.
- А який вихід? Що пожертвувати вашою головою? І тоді точно королівство зустріне важкі часи і на його руїнах буде велике кровопролиття. - Герцог знову поглянув на двері і ще більше притишив голос, перейшовши майже на шепіт. - Хіба що його самого вбити. Майстрів хватає, а тіло сховати там, де ніхто і ніколи не знайде.
Король на таку пропозицію придавлено заричав, не зі злості а більше від безвиході.
- Значить до завтра я вирішу.
- Не варто сильно затягувати.
Борислав зловісно поглянув на радника.
- Вільний.. Іди на верховне зібрання і повідом що я не буду присутнім.
*****
Король Борислав та його четверо найдовіреніших охоронців: Білотур, Гордіян, Боривий, Вітомир їхали вверхи на конях рівниною. Шлях тримали до гір, що простягалися на схід від маєтку за два — три кілометри. Їхали швидко, король на вістрі, введучи за собою. Коли наблизилися до лінії гір, Борислав підняв праву руку догори, вказуючи що далі він сам. Четверо охоронців спинилися, зійшовши з стежки вбік.
Король не збавляв темпу і поміж лісистих гір. Він добре пам’ятав печеру, яку колись показав йому батько. Привів туди на повноліття, аби передати родинний амулет — перстень. І цей день запам'ятався на все життя. Насамперед неймовірними подіями які розгорнулися, коли Борислав надягнув перстень на палець.
Як розумів, що йому доведеться знову пережити: тілом пробігав страх, волосся ставало дибки і серце билося частіше. Але справа того варта, адже на кону стояло його життя і життя королівства. Підлий, безпринципний ворог плів за спиною павутину і вже був на готові запхнути поміж лопатки лезо. Борислав здогадувався хто каламутить воду і їхав до печери більше пересвідчитись. Тим більше це чародійливе місце не може збрехати, воно бачить і знає набагато більше людини. Більше мудрих радників або ж далекоглядного знахаря.
Ось в підніжжі гори видніється валун, трохи більше двох метрів висотою. Коли Борислав під’їхав до нього, нетерпляче зіскочив з коня, навіть, не подумавши того прив’язати. Підійшов до валуна і торкнувся його холодної, гладенької поверхні. Вперся та спробував посунути вбік - марно, тут і кінь не впорається. Опісля з-за пояса в мішечку дістав золотий перстень, прикрашений великим фіолетово — синім камінцем. Надягнув на безіменний палець правої руки і знову вперся у валун і той чудесним образом піддався, відкривши вузький вхід до темної печери. В його страхітливому тунелі, метрів за тридцять на дальній стіні відбивалося яскраво світло, на нього і пішов король. Навпомацки дібравшись, звернув направо, спустився двома широкими сходинками і опинився в просторій кам’яній залі, посередині якої розливався ставок із чистою блакитною водою, а обрамляла його кам’яна долівка. Ця місцина приємно і заспокійливо діяла на свідомість. Враження неймовірне.
Борислав пішов попід лівою стіною, спинився на половині шляху і присів навпочіпки, переповнений хвилювання. Усвідомлював як з внутрішньою напругою все важче боротися. Мить, і тіло, мов би, покинула душа, воно глухо вдарилося об стіну, обм’якло та зісковзнуло вниз. Душа Борислава заглибилася по шию у воду, яка з блакитного кольору стала як на перстні синьо — фіолетового. Чоловік враз втратив відчуття тіла, він розчинився в цій чарівній рідині, котра заповнювала випарами печеру. Вирішивши не баритись, король подумки задав питання: “хто той таємничий ворог, що точить ніж за спиною” і пірнув з головою. Під поверхнею відчув себе, наче птах в повітрі, неймовірна легкість і задоволення. Було важко концентруватися на питанні. Поруч спіралеподібними згустками ширяли різні сюжети, від дитинства до теперішнього віку, в деяких пізнавалися близькі та рідні люди. В додачу, дещо далі знаходилися входи у формі: тунелів, дверей, нір, від них всіх віяло небезпечною невідомістю.
На запит перед очима появився один зі згустків і розширився захопивши всю увагу Борислава. Перед чоловіком постав В'ячеслав, як він тягнеться до нього, шепче щось на вухо а за спиною тримає ніж і видно рука його рішуча. Герцог готовий всадити лезо в тіло тому, кому поклявся у вірності. Але ніякого здивування в Борислава не виникло, він здогадувався, особливо, по порадам негідника, якими той при їх втіленні, прирікав королівство на буремні часи. Картинка трансформувалася і постало видиво як Антоній із В'ячеславом сперечаються. Вячеслав махає вказівним пальцем перед обличчям старійшини і клянеться тому помститися. Зрозуміло, звести особисті рахунки.
Борислав продовжує ширяти в просторі і приглядається до різних сюжетів що пролітають поруч, один з них знову виривається на перший план. В ньому В'ячеслав вже запопадливо намовляє Гордіяна, старшого охоронця короля і простягає йому мішечок набитий золотими монетами. Це дивує короля, адже він вірив Гордіяну, знав його як відважного, вірного приятеля. Натомість, охоронець приймає цей мішечок і опустивши очі погоджується на чорну криваву справу.
Не встигає Борислав дійти тями, як бачить продовження сюжету. Ось, він піднімає руку, аби охоронці спинилися біля гір і чекали. Четвірка розпалює полум'я, дістає м'ясо, вечеряє, розмовляє, потім Гордій щось говорить іншим і застрибує на коня та їде за королем. На слід натрапляє легко, адже він вправний, досвідчений воїн. З поміж гір дістається до валуна, оглядається навколо, мов би не вірячи, що король міг направитися в цю печеру. Заходить до середини, дістаючи меч.
Борислав з жахом розуміє охоронець зараз тут, натрапив на слід і йде з мечем вбити його. Зрадник крокує на світло в темному тунелі, виходить в освітлену залу і бачить короля без свідомості на долівці. Оглядається довкола і як звір, що вчув жертву обережними, виваженими кроками наближається. Борислав хоче закричати, вирватися з води назад в тіло, щоб запобігти власній смерті. Тягнеться лівою рукою до пальця з перстнем, як перед ним постає спогад з дитинства, котрий тоді на нього справив велике враження. Саме коли приїхали в королівство бродячі актори і один з них на театральній виставі натягнув собі на голову опудало великого сома. Борислав досі пам'ятав його страшний рот, наповнений гострими, великими зубами іншого хижого звіра. В руках ця потвора тримала грубу палицю з вбитими в дерево металічними голками, така собі незграбно відтворена булава. Цей образ сома постав як в реальності і вже наступні події бачилися понад водою.
Гордій наблизився до лежачого тіла, піднімає над собою меч, аж тут з глибин понад водою вилітає на пів — людина на пів — сом, і жахаюче волає. Від цього звуку розривається серце. Гордіян обернувся на крик, з руки випустив меч і схопившись за груди падає. Химерний сом хапає за кінцівки Гордія і стягує у воду його душу. А побіліле не живе тіло лишається лежати поруч тіла Борислава.
Король отямився попід стіною печери, яку освітлює блакитне яскраве світло. "Невже це сон" - перше що приходить в голову, але повертає погляд вправо і бачить бездиханним свого старшого охоронця. Усвідомлює, що ця чарівна печера врятувала йому життя. Переповнений щирістю дякує навколишньому простору, цілує стіни, нахиляється і цілує воду. Опісля не бажаючи довго затримуватися тут, бере попід руки тіло Гордія, і виволокує на зовні, щоб не засмічувати зрадником цю благословенну місцину. Штовхає на місце валун і з полегшенням знімає перстень, дбайливо ховаючи його в мішечок на поясі.
Кинувши тіло зрадника звірам в лісі на розтерзання, Борислав із завзяттям прокручує варіанти, що вдіє з іншим солодкоголосим зрадником В'ячеславом, який настільки легко не зустріне свою смерть.
ID:
972042
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 26.01.2023 17:21:59
© дата внесення змiн: 27.01.2023 15:13:24
автор: Сильчук Назар
Вкажіть причину вашої скарги
|
