-Вам чаю чи кави?
-Нічого не треба:
Лише захід сонця і келих вина,
шум хвилі морської,
синь ясного неба.
І той з ким на двох у нас думка одна.
-Ви мрійниця пані?!...
-Погоджусь! Є трохи…
Для мене важлива, душі глибина
Щоб серце з півслова
З любої епохи
Почути, відчути й підняти із дна.
-То я пригощаю!
-Залиште! Не варто…
Не люблю лишатись у когось в боргу.
Та можете з вашим натхненним азартом
Читати вірші, щоб здолати нудьгу…
-Он бачите, діти бляшанкою грають?...
Купіть їм м’яча - це найбільша з утіх.
-…???
-Я Вас здивувала? Ну що ж, так буває…
Що в когось бажання не ті що у всіх…
-Ви що Мать Тереза?...
-Ну що Ви…, до неї
мені так далеко, немов до небес.
І тут не потрібні ніякі імпрези…
Я знаю з чим впораюсь з Вами, чи без…
-А Ви самовпевнена?!.
-Я реалістка!
А ще часом можу відчути думки,
Людини що поруч, в «художньому свисті»
Приховує справжні свої помилки.
-То Ви екстрасенс?...
-Ні! Я просто людина.
Живу на землі цій не день, і не два.
А ще пам’ятаю – я в себе єдина!
Аналогів просто у світі нема!
Тому я ціную приватний свій простір
Й туди не пускаю незваних гостей.
Навіщо комусь задихатись від злості,
Хай стануть подалі від моїх дверей.
-Ви любите тишу?
-Я люблю шум моря,
і зорі небесні в нічній глибині.
А ще дуже хочу щоб сльози від горя
Забулись назавжди – не тільки мені.
-Ви трохи блаженна. Вам ще не казали?
-Казали…, й не раз. Наяву і ві сні.
Та всі ці слова на мій світ не впливали.
Якщо Вас втомила – пробачте мені…
