Я звичайна вкраїнська дівчи́на.
Ро́блю фото, в‘яжу світерець.
Я частенько як тая дитина
Виглядаю в вікні промінець.
Я не хочу скарби, діаманти,
В мене просто бажання одне,
Щоб я радісно в гарному платті
Через поле квіткове моє
Бігла весело й швидко до нього,
Хоч не знаю, чекає чи спить,
А ,прибігши, звалила б до долу,
Щоб безжалісно морду набить.
Без зупину, з великим натхненням,
До синців до крові, до кінця,
Щоб, коли він утратить свідомість,
Розбудить й не побачить лиця.
Щоб червоні налякані очі
Так благали його відпустить,
Але я буду бити щомочі
За солдат, за батьків, за сиріт.
Буду бити й кричати: Не бойся,
Я спасаю тебя, идиот!
Та чого ти кричиш, заспокойся,
Я тебе відверну від негод!
А коли бездиханнеє тіло
Вже замре в одну мить навіки,
Ми станцюєм вкраїнським народом
На його дерев‘яній труні.
