- Тоню!
Ніякої відповіді.
- Тоню!
Ніякої відповіді.
- Добре, тоді я сам пішов, може, до крамниці зайду, де тебе печивом пригощають... - причиняю двері, роблю кілька кроків і повертаюся - зазвичай вона вже тупцяє на порозі та волає на всю хату: "Ой, людоньки, ой, що ж це робиться, ой, не взяли мене гуляти, а я ж так благала-вмовляла..."
Зазираю в коридор - нема. Не хоче Тоня гуляти - вогко, брудно, холодно на вулиці, згори на вуха капає, знизу сіль лапи пече. Мовчки лежить у родинному укритті та мої запрошення та обіцянки собачих благ ігнорує.
- Ходімо, там вже Молі, Голді, Ені, Рокі, Харві та Лея на тебе чекають.
Ніякої відповіді.
- А ходімо до Юри! - це наш із Тонею сусід, якого вона обожнює.
Ніякої відповіді. Йти нікуди не хоче, а обіцянкам моїм віри не йме: хіба ж уперше її з теплого кубла на холод отак виманюють?
Ну, постривай, постривай... Дістав телефон, відкрив налаштування та обрав вже активний тон вхідного дзвінка - себто той, до якого Тоня звикла. Після другої трелі "зняв слухавку":
- (суворо) Слухаю... (неймовірно радісно) О, вітаю, Юро, так... так... (стурбовано) звісно, зайду, хвилинку, Юро... - а Тоня вже й пострибала сходинками до Юриних дверей. Підхопив її та поніс гуляти, подумки подякувавши когнітивним здібностям - здебільшого, звісно, Тоніним, і зовсім трішки - своїм.
XI.2022
ID:
967272
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 03.12.2022 06:38:09
© дата внесення змiн: 03.12.2022 06:38:09
автор: Максим Тарасівський
Вкажіть причину вашої скарги
|
