***
"Матусю, матусю, мені страшно. Чому Бог на нас злиться?" - слова маленької Оленки пролетіли повз вуха сивокосої Русі. Донька продовжувала скубти матір за рукав та якомога щільніше тулитись до її ледве теплого тіла.
"Матусю, гайда попросимо у Бога пробачення, я обіцяю, що завжди буду чемною". Почувши за вікном гуркіт, Оленка заплакала від страху. "Коханий Боже, не злись, будь ласка, на нас, я буду...". Ще один гуркіт знадвору, привів до тями Русю, вона перервала доньку, та обхопила її чимдуж руками, обійняла.
"Чому Бог на нас злиться?".
Питання дочки наче ехо продовжувало відлунюватись в голові жінки.
Руся давно вже перестала вірити в Бога. Можливо навіть ніколи й не вірила. Жінка тридцяти восьми років, сиділа між стінами кухні та ванної кімнати намагаючись сховати її золотце, єдиний скарб, донечку Оленку.
Страх за життя доньки, настільки деморалізував жінку, що час від часу Руслана випадала із реальності. Відчуваючи всім нутром як падають бомби та вдихаючи запах гарі, хотіла втекти кудись вдалечінь. Цієї ночі їй наснилось мама. Вона відчувала себе десятирічною Русенькою, яка щодня чекала на маму з шахти. Одного разу мама додому більше не прийде. Відтоді як матір зникла безвісти, пройшло вже майже тридцять років. Сьогодні Руслана, вже не пам'ятає ні запаху матері, ні її обличчя, і спогадів не лишилось. Точніше дівчина їх всіх стерла, зробила так, що матір зникла безвісти. Дізнавшись, що її неня покинула неї, бо ніколи не любила, і ніколи не хотіла дочку, у свої шістнадцять Руся, закопала усі спогади про матір. ВОНА ЗНИКАЛА БЕЗВІСТИ. Коли запитували про матір, вона завжди говорила ці страшні слова. Це було легше, ніж пояснювати, що при черговому акті сп'яніння, жінка, що її народила, була зґвалтована, і народження дочки та кожен наступний день вона люто ненавиділа. Все частіше вдаряючись до чарки, одного зимового вечора замерзне на околицях Лисичанська.
МАТІР ЗНИКЛА БЕЗВІСТИ!
Руся, як і її матір, мріяла про щире та взаємне кохання, марила думками про велику та дружню родину, але яблуко від яблуні не далеко падає. Ще не закінчивши школу, бабця, яку вона ненавиділа більше ніж матір, померла. Щоб не померти з голоду пішла працювати на завод. Тяжка щоденна праця по дванадцять годин. Не витримуючи графік, Руся шукатиме порятунок у чарці, постійні сексуальні зв'язки на один. Небажана вагітність. Зламане життя.
Виношуючи Оленку, Руся сто разів думала зробити аборт. Не вистачило духу. Народилась дівчинка, така крихітна та беззахисна, що жінка не змогла написати відмову від неї. Через два роки вона познайомиться з чоловіком, що змінить її життя. Руся нарешті відчуватиме щастя.
Ховаючись в одній із квартир Лисичанська, Руслана з Оленкою, тулячись одна до одної розмірковують "Чому Бог так їх не любить?".
Доки жінка згадувала, чи вірила колись вона взагалі у творця, з Астрахані вже летіла ракета, що за годину потрапить у їх дім.
Хотіла б я піснею стати
У сюю хвилину ясну,
Щоб вільно по світі літати...
ID:
965815
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Мініатюра
ТЕМАТИКА: Воєнна лірика
дата надходження: 16.11.2022 22:33:41
© дата внесення змiн: 16.11.2022 22:33:41
автор: Кхонгсаван Прін Сапарат
Вкажіть причину вашої скарги
|
