1
я люблю тебя
даже если от этого
больше не больно
когда ветер южный
ещё могу отличить орех от ясеня
смотреть на дождь
и думать ё*аный дождь
нах*й так жить
а все-таки жить
дрожать в твоих
объятиях даже если
это будет иметь значение только
в ретроспективе
как нехитрый сюжет сериальчика
начала двухтысячных
мне нравится green wing
этот момент
когда доктор секретен пьёт кофе
и это означает, что он победил
или когда доктор кэролайн
ожидает любимого на вокзале
а приходит другой
и это тоже означает
что доктор секретен победил
поезд трогается
по необозримому удручающему царству
продираясь сквозь заросли орхидей
и амазонского бальзамина
вспугивая райских пташек
леопардов и обезьян
спящих прямо на рельсах
мир в полдень ждёт рассвета
голос злого поэта
фейдится на двойном припеве
злой песни всасываясь
в шипучую рану
звонкий трескучий удар о воду
из носа красные нити
потом птицы
я напишу это
прежде чем ты успеешь
сказать черничный пирог
не обрывая цепочки повторяющихся структур
лежащих на тёплых от солнца рельсах
будто питоны в тенетах
хороших времен
звучит больно
это немного больно
я заберу в текст
пусть будет колючим
как власяница сомнения
скорпион моих ночей
морось моя возможно
мне надо больше стараться
а может
пусть бог
сам ходит на мою токсичную работу
и убавляет часы избегая взглядов
а я буду посылать дождь
и буду вести себя как уё*ок
на открытке
времён гражданской войны в испании
холмы обступают поезд
как набухшие дёсны
и пасхальный кролик
выглядывает из вагона
с корзинкой шоколадных яиц
весёлый праздник распятия
весёлый поезд в долину теней
делает чу-чу
южный ветер
гудит в приоткрытых окнах
будто печальный утопленник
с динамиком вместо рта
обречённый видеть ботанические сны
о ясенях и орехах
чёрта лысого их отличишь
от жизни после смерти
жизнь от смерти
отделяет разве что давление
как правило артериальное но
не только
2
когда ветер южный
южные экспрессы
поднимают паруса занавесок
на взлёте
вздымаются пузыри земли
по обе стороны ржавых путей
орфографические своды
в храме лишённых наследства
красный свист
выскоблись из своей красивой кожи
станцуй нам что-нибудь
такое как будто
вещи олицетворяют смерть
поезда символизируют и олицетворяют
повторяемость смерти
холмы это наверно сиськи
с чёрным молоком тоже смерти
я так долго тебя люблю
что не могу вспомнить дня
когда не любил бы
пытаясь отогнать от себя
хоть какую-то из этих невыносимых
вневременных
категорий
отметин на смолистом потоке
автоматизма восприятия
вино категорий
горчит будто кожа
чужой жажды
словно гладь амальгамы влага
или августовский хлеб воробьев
последняя попытка
договориться с обстоятельствами
каждое из них – коробочка
и в каждой коробочке
что-то настолько же убедительное
насколько и непонятное
когда мне удаляли аппендицит
то посадили в живот скорпиона
он стал ощущаться как душа
пусть всегда нам везёт в
девять утра
о тьма моя над бездной
рука что греет рукавицу
наполненную снаружи
моросью как гелем –
им умащён целый ад
от первого круга
до четвёртого твоего
позвонка –
о 170 сантиметров
неотрефлексированной красоты
словно дерево с застрявшей в нём молнией
в центре юги
в нормальном течении вещей
отче наш
что ты там еси
это что штрудель
в восемь утра
не слишком ли пиз*ато ты себя чувствуешь
для восьми утра
не следует ли тебе вседержитель
мучиться по крайней мере похмельем
не говоря уж об экзистенциальной вине
я кстати люблю тебя
я бы вые*ал тебя за милую душу
если бы не долбанная аллергия
на всесилие и благонамеренность
ну и если бы ты не был таким токсиком
а еще тупарём
что и в норд-норд-ост
не отличит гороха от чечевицы
как же я ненавижу всё
хариэт шуленбург
холи хокс
устрашающих ночных бабочек
силовые поля
холодные нежные ладони
раскалённые белые зубы
радиоволны
прикосновения
белый свет
поезда
холмы
тупо бесит
3
мы думали что война это новый контекст а она текст
думали что культура это тюрьма а война свобода
что все зависит от позиции наблюдателя например
ты сидишь на холме опираясь на эфес шпаги или меча
холм огибает двухколейка по которой движется ночной
фирменный скоростной поезд и на электровозе
закреплён источник света скажем фонарь
ты опираешься подбородком на эфес меча или шпаги
и сердце твое горит и немеет от безверия и любви
которой совсем не умеешь и всё совсем не так
релятивизм есть буржуазная параша и тотальный др*ч
тотальная война – за неё мы принимали мир
а теперь видим что он таки был не она –
не оставляет места наблюдателю зрительские места
отданы под складские помещения и солдатские квартиры
ты хлопаешь меня по плечу словно мы всё еще друзья
и говоришь все пройдёт а всё уже прошло
то есть ничего и не начиналось ты о чем вообще
думаешь если мы не говорим больше по-настоящему
то это кризис культуры и то что я пишу то что я пишу
следует принимать близко к сердцу однако война
не материал это антиматериал как бог о котором
ничего нельзя сказать как бы иногда ни хотелось
она не меняет язык но уничтожает среду
существование эпистемологической логики что уж говорить
о молчании опухолью расцветающем на наших губах
это не я придумал это леонард коэн
из сборника стихи для гитлера что должно бы я думаю
читаться теперь совершено иначе моя мама говорила
язык и речь словно коробка шоколадных конфет
никогда не знаешь какой ху*ни там намешано
кстати клавиши на лэптопе тоже похожи на
маленькие шоколадки ночью был дождь
и шаровая молния залетела мне в рот
у ней был вкус лакричных леденцов barklays
как возможно у твоих
обкусанных ногтей
как у беспокойства и тоски под ногтями как
у холмов царства мёртвых внутричерепного давления живых
лучше не смотри на них в окно а смотри
как горит в тебе апероль нет мескаль
нет любовь то есть нет
это уже всё
теперь можешь сказать
черничный пирог
16.08.2022
(Перевод с украинского)
Оригинал:
пагорби
1
я люблю тебе
навіть якщо від цього
більше не боляче
коли вітер південний
ще можу відрізнити горіх від ясеня
дивитись на дощ
і думати йобаний дощ
нах*й так жити
а все-таки жити
дрижати в твоїх
обіймах навіть якщо
це матиме значення тільки
в ретроспективі
як нехитрий сюжет серіальчика
початку двотисячних
мені подобається green wing
цей момент
коли доктор секретен їсть каву
і це означає що він переміг
або коли доктор керолайн
очікує коханого на вокзалі
а приходить інший
і це теж означає
що доктор секретен переміг
потяг рушає
неозорим гнітючим царством
продираючись крізь зарості орхідей
і амазонського бальзаміну
полохаючи райських пташок
леопардів і мавп
що сплять просто на рейках
світ опівдні чекає світання
голос злого поета
фейдиться на подвійному приспіві
злої пісні всмоктуючись
у шипучу рану
дзвінкий тріскучий удар об воду
червоні нитки з носа
потім птахи
я напишу це
перш ніж ти встигнеш
сказати чорничний пиріг
не обриваючи ланця репетитивних структур
що лежать на теплих від сонця рейках
ніби пітони в тенетах
хороших часів
звучить боляче
це трошки боляче
я заберу в текст
хай буде колючим
мов волосяниця сумніву
скорпіоне моїх ночей
мжице моя можливо
мені треба старатися краще
а може
нехай би бог
сам ходив на мою токсичну роботу
і збавляв години уникаючи поглядів
а я насилатиму дощ
і поводитимусь як уйобок
на поштівці
часів громадянської війни в іспанії
пагорби оступають потяг
ніби набряклі ясна
і великодній кролик
визирає з вагона
з кошиком шоколадних яєць
веселе свято розп’яття
веселий потяг в долину тіней
робить чу-чу
південний вітер
гуде у прочинених вікнах
ніби сумний потопельник
з динаміком замість рота
приречений бачити ботанічні сни
про ясені і горіхи
що чорта їх лисого відрізниш
від життя після смерті
життя від смерті
відділяє хіба що тиск
здебільшого артеріальний однак
не виключно
2
коли вітер південний
південні експреси
здіймають вітрила фіранок
на злеті
здіймаються земляні пухирі
обабіч іржавих колій
орфографічні склепіння
в храмі позбавлених спадку
червоний свист
вишкребись зі своєї гарної шкіри
станцюй нам що-небудь
таке про таке ніби
речі втілюють смерть
потяги символізують і втілюють
репетитивність смерті
пагорби це мабуть цицьки
з чорним молоком також смерті
я так довго тебе люблю
що не можу згадати дня
коли не любив би
намагаючись відігнати від себе
бодай котрусь із цих нестерпних
позачасових
категорій
відмітин на смолистім потоці
автоматизму сприйняття
вино категорій
гірчить ніби шкіра
чужої жаги
ніби гладь амальгами волога
чи серпневий хліб горобців
остання спроба
домовитися з обставинами
кожна з яких є коробочка
і в кожній коробочці
щось настільки ж переконливе
наскільки незрозуміле
коли мені видаляли апендицит
то посадили в живіт скорпіона
що став відчуватися як душа
щасти нам завжди о
дев’ятій ранку
о тьма моя над безоднею
рука що гріє рукавичку
наповнену ззовні
мжицею ніби гелем
що ним перемащено ціле пекло
від першого кола
до четвертого твого
хребця
о 170 сантиметрів
невідрефлексованої краси
ніби дерево з застряголою в нім блискавицею
в центрі юги
в нормальному плині речей
отче наш
що ти там їси
це що штрудель
о восьмій ранку
чи не надто пиз*ато ти почуваєшся
для восьмої ранку
чи не належить тобі вседержителю
мучитись принаймні похміллям
не мовлячи вже про екзистенційну вину
я до речі люблю тебе
я би виїбав тебе залюбки
якби не довбана алергія
на всесильність і благонаміреність
ну і якби ти не був таким токсіком
а ще тупарем
що і в норд-норд-ост
не відрізнить гороху від сочевиці
як же я ненавиджу все
гаріет шуленбург
голі гокс
страхітливих нічних метеликів
силові поля
холодні ніжні долоні
розжарені білі зуби
радіохвилі
дотики
біле світло
потяги
пагорби
тупо бісить
3
ми думали що війна є новий контекст а вона текст
думали що культура це тюрма а війна свобода
що усе залежить від позиції спостерігача наприклад
ти сидиш на пагорбі зіпершись на ефес шпаги або меча
пагорб огинає двоколійка що нею суне нічний
фірмовий швидкісний потяг і на електровозі
закріплено джерело світла припустімо ліхтар
ти спираєшся підборіддям на ефес меча або шпаги
і серце твоє горить і німіє від безвіри й любови
якої зовсім не вмієш і все зовсім не так
релятивізм є буржуазна параша і тотальна др*ч
тотальна війна що за неї ми мали світ
а тепер бачимо що він таки був не вона
не лишає місця спостерігачеві глядацькі місця
віддано під складські приміщення і солдацькі квартири
ти плескаєш мене по плечу ніби ми все ще друзі
і кажеш усе минеться а все вже минулося
тобто нічого й не починалося ти про що взагалі
думаєш якщо ми не говоримо більше по-справжньому
то це криза культури і те що я пишу те що я пишу
слід брати близько до серця однак війна
не матеріал це антиматеріал як бог що про нього
нічого не можна сказати хоч як іноді хочеться
вона не змінює мову але знищує середовище
існування епістемічної логіки що вже казати
про мовчання що пухлиною розквітає на наших вустах
це не я придумав це леонард коен
зі збірки вірші для гітлера що мало би гадаю
читатись тепер геть інакше моя мама казала
мова і мовлення як коробка шоколадних цукерок
ніколи не знаєш якої ху*ні там намішано
до речі клавіші на лептопі також подібні на
маленькі шоколадки вночі був дощ
кульова блискавка залетіла мені до рота
і мала смак лакричних льодяників barklays
як можливо твої
обкусані нігті
як туга й неспокій під нігтями як
пагорби царство мертвих внутрішньочерепний тиск живих
що на них не дивись у вікно а дивись
як горить у тобі апероль ні мескаль
ні любов тобто ні
це вже все
тепер можеш сказати
чорничний пиріг
