Я одягну сорочку вишиванку,
Що хрестиком дрібним на полотні.
Доля моя у квітах кольрових
Із радості й журби на вишитті.
В барвистих нитках рідна Україна
Вмита красою, сонечком сія.
Бере початок з отчого порогу
І їй нема ні краю ні кінця.
В маках червоних велич Батьківщини,
В студених водах бурної ріки,
Яка тече долиною і будить
Стрімкою течією сонні береги.
Душа моя пташиною співає,
Коли я йду по батьківській землі,
Пливуть хмарини в небі голубому
В досі мені незвідані далі.
В шовкові трави впали роси-сльози.
Земля в холоднім блиску кришталю.
Вітер несе мелодію журливу,
На струни підбирає скрипалю.
У білім, пишнім цвіті черемшини
Пахне Вкраїна хлібом із печі,
Матусеним борщем із пампушками,
Солодким медом, сіном у стозі.
В журливім клекоті лелечім Україна.
Вільним птахам нестерпна чужина.
Зла мачуха ніколи не зігріє -
Безрадісна вона, черства, чужа.
Моя країна — це безкрає поле,
Калина в лузі в росах на зорі,
Вона - в піснях, у мові солов'їній,
В нескоренім народі і в мені.
Прошу я в Бога для Вкраїни долі.
Хай згинуть її кляті вороги.
Під мирним небом хай росте пшениця,
Рясніють цвітом неопалені сади.
Я одягну сорочку вишиванку.
На ній моя Вітчизна дорога -
Нескорена, як маків цвіт прекрасна,
Країна в світі лиш така одна.
