У полум'ї твоїх безумних слів.
Серед страху,що панує в головах.
Я вбиваю монотонність днів,
Та тримаю безмежність у руках.
Я сію темряву, небесам дарую грім.
Змушую прокинутися жаху.
Я тебе вивчав,як рідний гімн
А згодом пролетів із крахом.
Я малюю силует, сиренами співаю.
Проношусь з болем, ніби вмер.
Самотність за маскою ховаю.
І розмовляю з Богом дотепер.
Я досі в повідомленнях, не наяву.
Живу спогадами в уявній галереї.
Спалив весь сенс твого "Люблю"
Вдихаю кисень із хворої легені.
Я досі в пам'яті, як збитий адресат.
Як смертник,що пішов у пекло.
Всі кажуть,що йому не вилізти назад.
А йому ще раз би поглянути на небо.
