До земного дня народин своєї мами присвячую:
Мамо ж моя сива, мамо ж моя мила,
Де тебе, рідненька, зможу відшукать?
Я до тебе, мамо, стежку загубила,
А твій слід полинув в синю-синю даль.
Вже не будем, мамо, більше розмовляти,
Сидячи на лавці, вечірком в дворі,
І поради, ненько, ні в кого спитати,
Все, що нам лишилось - пам'ять по тобі.
Ще цвітуть щорічно білосніжна вишня
Й яблуня старенька у твоїм садку,
Правда, потьмянів вже той рушник колишній,
Що висить так само на стіні в кутку.
Ти ж бо вишивала рушники й сорочки,
Тихо промовляла свої молитви
І щасливу долю синові та дочкам
В Бога ти просила, йдучи у світи.
Ще лежить на ліжку пожовтіла хустка,
Та, що ти вдягала поратись в садку.
Хата зажурилась і гуляє пустка,
Тиша уляглася в кожному кутку.
Щемна, зворушлива присвята, Олечко. Де знайти такі слова, щоб передати материнську любов, велич жінки-матері і вічну подяку? Навіть всіх найкращих слів буде мало!
Чудова присвята....Зворушливо....З роками ми все частіше згадуємо батьків.... Я частково розповіді про війну...Болить душа....нам би перемоги!
Все буде Україна!