|
пόтрійн' віл'гова
де в т(р)и п(р)о теб'ячи
вукає плес(в)у сам'
треб'ячи ти що тчут'
з мене триллє
о суме гайотавь спалив
ой дуже леду си(м) кувати
течеш… і певен на – хто втрапе
чи діжде те лад?
/лід…
Поетичний текст відзначається розлогим розгортанням мовного матеріалу: домінуванням повноцінних лексем та дериватів на їх основі, великою кількістю основних і додаткових елементів, їх формальним і смисловим розмаїттям із тенденцією до рухомості, плавності й перехідності мовного потоку шляхом лексемного нарощення й усічення, інваріантністю формантів, більшою еквівалентністю сегментів і виразною інтонаційністю.
1. пОтрійн' віл'говА о а -3- 5
2. де в т(р)И п(р)о тЕб'ячи и е 1-1-2 6
3. вУкає плЕс(в)у сАм' у е а -2-1- 6
4. трЕб'ячи тИ що тчУт' е и у -2-1- 6
5. з мЕне триллЄ е е -2- 4
6. о сУме гайотАвь спалИв у а и 1-3-1- 8
7. ой дУже лЕду си(м) кувАти у е а 1-1-3-1 9
8. течЕш… і пЕвен на – хто втрАпе е е а 1-1-3-1 9
9. чи дІжде те лАд? і а 1-2- 5
10. /лІд… і 0 1
Уже сама кількість іктів у кожному рядку – 2-2-3-3-2-3-3-3-2-1 – вказує на виразну ритмізацію й відтворює ефект хвилі. Останній рядок має один наголошений і спадну інерцію. Кількість міжіктових інтервалів коливається в межах 1-2-3. Загалом через послідовність ритмічних акцентів і чергування складів тоніка тут межує з переходом у силабо-тоніку. Очевидним є ритмічний паралелізм: 1-го і 5-го рядків, лише з відмінністю в один ненаголошений, що, однак, нейтралізується за рахунок активної інтонаційності. У 3-му і 4-му симетричних рядках початок має ознаки дактиля, але переходу в стопу заважає останній наголошений. 6-й, 7-й і 8-й рядки помітно уподібнюються до ямба, де 6-й рядок задає ритмічну інерцію, відмінну від попереднього рядка, тобто деавтоматизує попередню ритміку, і має окситонну, тобто чоловічу клаузулу, а 7-й і 8-й – продовжують встановлену інерцію, відзначаються ізотонізмом із парокситонними (жіночими) клаузулами.
2, 3 і 4 рядки мають однакову кількість силаб, проте 2 рядок інтонаційно відрізняється від 3 і 4, які становлять між собою симетричну єдність. Бачимо й повний ізосилабізм 7 і 8 рядків, як і інтонаційне уподібнення до них 6 рядка з різницею в одну силабу. 5 рядок є центровим і має спадну інтонацію, після якого інерція розростається з новою силою – аж до чергового плавного спаду в 9 і 10 рядках.
Сегментація поетичного тексту сприяє плавності й органічності мовних переходів, поступовому розгортанню художньої реальності. Пунктуація представлена лише знаками, які підсилюють риторичну й художню напругу: трикрапка, тире, знак питання. Скісна риска перед останнім рядком є вкрай інформативною: відділяє образ-символ від інших знакових елементів, ніби стіна, поглиблюючи семантику неможливості.
Поєднуючи тоніку й силабіку, маємо синхронність 1 і 9 рядків (2 ікти і 2 силаби), однак вони різняться акцентуацією. Фонічно – їх єднає а в наголошеній позиції, з чоловічою клаузулою. Морфологічно 1-й рядок має дві іменні лексеми, 9-й – дієслово й іменник та додаткові частини мови. 9 рядок – передостанній у тексті – має питальну інтонацію, після якого йде різкий спад.
У 2-го, 3-го та 4-го рядків повний ізосилабізм, однак 2 рядок має певну невідповідність за стопними характеристиками (наближений до ямба) і на рівні акцентуації, тоді як 3 і 4 – цілковито синхронізуються за силабікою, тонікою та кількістю міжіктових інтервалів. Водночас 2 і 4 рядки уподібнені за фонічними характеристиками – асонансами тр, пр, б, що фактично наближає їх до рими. Проте у процесі мовлення всі три рядки ритмічно асимілюються, створюючи певну ритміко-інтонаційну синергію, що, у поєднанні з іншими художніми чинниками, і викликає певний смисловий вибух. Це досягається і за рахунок активного звукового чинника – спільний акцентований голосний е, а також и, у.
Морфологічний рівень представлений іменними й дієслівними формами та додатковими лексичними елементами, які творять відтінки значення. Між тим 2 і 3 рядки становлять структурно-сюжетну єдність, 4 рядок є послідовним їх продовженням. Виникають образні асоціації: голосіння, крику, що відображено числівником в три (в три голоси, наприклад) та ліричного героя – про теб’ячи; відтак дія виражена іменною частиною мови, а суб’єкт – дієприслівниковою формою. Водночас присутність дужок передбачає й варіант із відсутнім приголосним р, у такому разі маємо займенник ти замість числівника і прийменник по замість прийменника про, відповідно й інший значеннєвий відтінок, що в сукупності розширює можливості трактування (в одному випадку семантичним акцентом є «про тебе», в іншому – «по тобі»).
3-й рядок створює образ німого (сам’) голосіння (вукає) водойми (плесо). Тобто маємо багату тропіку – гіперболу, оксиморонні міжлексемні зв’язки й засоби художньої персоніфікації. 4 рядок має активно виражені дієслівні форми, з додатковими елементами, де займенник ти, внаслідок звукової асиміляції, набуває значення ті, те, дієслово тчуть продовжує цю тенденцію; дієприслівник треб’ячи фонічно уподібнюється до тереблячи (теребити). Спостерігаємо міфологізацію художніх образів і асоціативну послідовність дій сакрального характеру.
5 рядок є класичним хоріямбом. Інтонаційно він є відокремлений від попереднього і наступного рядків, має певну спадну інерцію у структурі твору, ніби ділить текст навпіл, після чого починається новий інформаційний блок. За структурними й інтонаційними властивостями 5 рядок можна порівняти з 1 і 10, де 1 рядок є зачином, 10 – фіналом. Крім того, 1, 5 і 10 рядки пронизує конотація вологи, а 1 і 5 – семантика потрійності.
Цілковитий ізотонізм і ізосилабізм мають 7 і 8 рядки. 6 рядок, попри відмінність в одному складі, синхронізується з ними за акцентуацією, а також просодикою ритму і структурно-семантичними властивостями. Крім того, він уподібнюється до 7 і 8 рядків і за стопними характеристиками, з однією лише акцентуаційною збивкою, яка при вимові нівелюється. По суті маємо 4-стопний і два неповних 5-стопних ямби. На звуковому рівні у 6 і 7 рядках в анакрузі акцентований у, що сприяє активній ритмізації, наближеній до рими; 7 і 8 рядки синхронізуються домінуючими е і а. Ці чинники впливають на ритмомелодику й інтонацію тексту, тяжіння до ямба.
Бачимо тип художньої організації, де відношення елементів у поетичній структурі побудоване за принципом парадигматичного зв’язку. Виокремлюється парадигма із символікою «три»: пόтрійн', т(р)и, триллє, представлена морфологічною суплетивністю: іменник, числівник, дієслово. Перша лексема створена способом усічення, третя – нарощення. Крім того, фонологічний рівень є вкрай активним – простежується алітерація тр-. Дієприслівникові конструкти, що представлені лексемою теб'ячи, розташованою наприкінці рядка, і початковою лексемою іншого рядка треб'ячи – утворюють фонетичний і ритмічний паралелізм, проте різняться семантично (теб'ячи – утворений способом афіксального нарощення від займенника «тебе», треб'ячи – від іменника «треба» у значенні магічного обряду або дієслова «теребити»), що робить іменні елементи активними й динамічними, крім того, створює римування. Бачимо й цілу парадигму дієслівних форм, які присутні в більшості рядків у різних часі й відмінках: вукає, тчут', триллє, спалив, кувати, течеш, втрапе, діждете. Звуконаслідувальна парадигма представлена лексемами: леду, лад, лід.
Та попри різнорідну лексичну парадигматику, текстову структуру наскрізно пронизує парадигма з конотацією вологи, що є базовим конструктом твору на всіх рівнях – мовно-стильовому, образному, емоційно-експресивному. Уже початковий сегмент пόтрійн' віл'гова – задає тематику поезії, піднімає архетип. Вільга – архаїчне волога. Бачимо зміну суб’єкт-предикативних відношень: пόтрійн' віл'гова – вільга потрійна, тобто велика кількість вологи. Такий технічний прийом загалом характерний для поетеси, що сприяє «оживленню» лексичних конструкцій, мовній та образній радикалізації й абстрагуванню. Метафоризація мови відбувається за принципом синекдохи. Виокремимо парадигму зі значенням водної стихії: віл'гова, плес, триллє, леду, течеш, лід. Бачимо лексичну суплетивність: єдиний символ творять різні частини мови – прикметник, іменник, дієслово, іменник, дієслово, іменник. Смислова градація образу, що проступає крізь усю художню структуру – рідина, волога, яка у фіналі набуває форми застиглості.
Можна виокремити й два ліричних центри – ти, виражений прислівниковим дериватом теб'ячи, і я, виражений зворотним займенником мене. Беручи до уваги основні й допоміжні елементи, складається певна структурна єдність поетичного тексту, базована на настроєвому чиннику, глибокій асоціативності й сугестивності, тож спроба трактування спиратиметься на ці фактори та смислові центри і мовні ядра, що несуть первинну семантику.
Перед нами образ гіперболізованої вологи – пόтрійн' віл'гова, де перша лексема утворена шляхом усічення, друга – нарощення. де в т(р)и п(р)о теб'ячи // вукає плес(в)у сам' – ці рядки постають у смисловій єдності, але абсолютно різняться фонетично, створюючи невідповідність усередині тексту: у першому простежується алітерація т, р, п, з’являється й ти-суб’єкт, який завдяки технічному прийому в першому варіанті виражений в єдності з числівником (т(р)и), а в другому – стає активним і набуває функції дієслівного елемента (теб’ячи); на рівні словотворення знову спостерігаємо техніку скорочення (т(р)и) і видовження (теб'ячи). Дієслово вукає в наступному рядку відсилає до вигуку, гукання, голосіння, який підсилює і фонічний чинник (повторення в, у); образ плеса – як тихої глибокої водної гладіні – доповнює поетичну картину. треб'ячи ти що тчут' – навіює семантику певної архаїчної дії-ритуалу: треба (приносити требу), ткання (міфологема ткання долі). Та оскільки виникає мовний сингармонізм – займенник ти фонетично уподібнюється до ті, те, а дієприслівник треб’ячи до тереблячи. Тож маємо варіативність звукову і семантичну: «треб’ячи, ті що тчуть» (присутній суб’єкт дії – ті); а чи то «тереблячи те, що тчуть» (розпускаючи наткане, тобто семантика марності, даремності). Така поліваріантність розширює смисловий контекст твору і створює ефект багатовимірності. Знову спостерігаємо консонантну структуру, домінування глухих фонем (т, р, ч, щ).
з мене триллє – гіпербола, метафоризація мови побудована за принципом зрощення, що досягається синтаксично нетиповим поєднанням двох повноцінних лексем, від чого поетичний образ набуває емоційно-експресивної насиченості й виразності. І беручи до уваги наступний сегмент о суме гайотавь спалив – де елементи вказують на риторику смутку (сум, спалив) з вираженою алітерацією с, символ вологи пов’язаний зі слізьми. Крім того, виникає образ, створений за допомогою персоніфікації: глибокий сум, який поглинув усе живе довкола – природу (гайотавь; отава – трава), синтаксично виражену зрощенням двох іменних лексем, що підсилює значення. ой дуже леду си(м) кувати – вигук ой на початку рядка характерний для народнопісенних форм. Тож можна назвати поетичний текст стилізацією автентичного замовляння-передбачення, де символіка потрійності передає магічний сенс. Художній образ, що виникає – кувати лід – є метафорою до прагнення оживити змертвіле; крім того, він містить у собі конфлікт на рівні асоціацій: взаємодію гаряче – холодне, що є художнім оксимороном.
течеш… і певен на – хто втрапе – рядок «обрамлюють» два дієслова теперішнього і майбутнього часу, які вказують на семантику руху, однак різняться у способах реалізації цього руху. Течеш вступає у відношення опозиції до леду з попереднього рядка, і може мати значення – текти за течією, не опираючись. Крім того, дієслово 2-ї особи вказує на стосунок його до ліричного суб’єкта, що підтверджує й прикметник певен (однак морфемний елемент на провокує інваріантність у категорії роду); втрапе може бути метафорою правильного/хибного шляху. чи діжде те лад? // лід… Два останніх рядки – питання і відповідь – побудовані за допомогою стилістичного прийому тези і антитези. Крім того, присутність мікроструктур (те) – розширює можливості дієслова (діжде те), охоплюючи риторичне звернення у категорії числа. Рядок лід, виокремлений авторкою, ніби пророкування, є метафорою неможливості.
Тож маємо стилізоване магічне віщування-пророкування, яке містить велику кількість смислових центрів із тенденцією до семантизації всіх елементів. Парадигматична структура, радикальний синтаксис, лексичний і фонетичний рівні, тип ритмічної організації, поетика, міфологізована система образів – є відображенням ідеї багатосенсовості та відтворенням ефекту множинності мовних потоків. Цьому сприяє й посилена інтонаційність, що активізує тенденцію до рівномірної акцентуації та тяжіння до стопи. Радикалізація мови і сенсу досягається чергуванням розрощених і стиснутих лексем у межах одного рядка. Попри іменне обрамлення (перший і останній рядки), всі інші рядки насичені дієсловами й дієслівними конструктами, що сприяє високому ступеню динамізації й ритмічній інтенсивності. Засоби художньої виразності, метафоризація застосовані на мовному й особливо образному рівнях, що відображають архетипне світовідчуття. Язичницька естетика, занурення в міфопоетичну стихію слова уподібнюють текст до сакрального письма.
ой жур жур
мій сяй жур..
ой є і йооо – жури лла
а ниткою круж водила
о тії очі плялом синіїм губи ла..
на іклицях труття у тому озері муття
чорнії дібровки повниї кровки
де ми ся любили ой квіти горіли
під ліссям палали ще й доленьку жали
яко ворога ляну журою душу
ой жур жур
мій сяй жур…
Перед нами фольклорна стилізація, трансформована і модифікована на мовно-стильовому, синтаксичному й образному рівнях. Очевидною і цікавою є римованість, яка, внаслідок сегментації тексту, є внутрішньою – всередині майже кожного рядка. Крім того, у тексті присутня симетрична цезура – ритміко-інтонаційна пауза всередині рядка.
1. Ой жУр жУр о у у 0 3
2. мІй сЯй жУр.. і а у 0 3
3. Ой є і йОоо – журИ лла о о и -2-3-1 9
4. а нИткою крУж водИла и у и 1-2-1-1 8
5. о тії Очі плЯлом синІїм губИ ла.. о а і и 3-1-2-2-1 13
6. на Іклицях трУття у тому Озері мУття і у о у 1-2-4-2-1 14
7. чОрнії дібрОвки пОвниї крОвки о о о о -3-1-2-1 11
8. де мИ ся любИли ой квІти горІли и и і і 1-2-2-2-1 12
9. під лІссям палАли ще й дОленьку жАли і а о а 1-2-2-2-1 12
10. яко вОрога лянУ журОю дУшу о у о у 2-3-1-1-1 12
11. Ой жУр жУр о у у 0 3
12. мІй сЯй жУр… і а у 0 3
Текст відзначається чіткою іктовою структурою – 3 і 4 ікти. Інерція має наростаючу динаміку на початку, утримується всередині твору і спадає в кінці. Домінуюча кількість міжіктових інтервалів – 1, 2, рідше – 3. Обрамлення характеризується суцільним акцентуванням без ненаголошених. Усі рядки, крім обрамлення, мають жіночу клаузулу й відкритий склад, що загалом властиво для української мови й підвищує вокалістичність художнього тексту. Ритмічний і фонетичний паралелізм очевидний і практично цілковитий, межує зі стопними ознаками, та перейти у класичний віршовий розмір не дає змоги постійна зміна інтонації кожного рядка. Попри це текст має ознаки силабо-тоніки, тяжіє до вирівнювання – в межах одного рядка – наголошених і ненаголошених складів та рівномірної акцентуації.
Силабіка представлена абсолютною синхронністю 1, 2, 11, 12 рядків. Інші рядки, крім 8 і 9, які теж характеризуються повним ізосилабізмом, – мають нерівномірну кількість складів (9, 8, 12, 14, 11) та різняться інтонаційно. Однак, маючи внутрішнє римування, чітку ритмічну інерцію та симетричну цезуру, – практично кожен рядок постає як ритміко-фонологічна єдність із певним домінуючим звуковим акцентом. Послідовне розгортання якого надає всьому тексту виразної мелодики звучання. Принцип евфонії й інтонація є домінуючими смисловими чинниками тексту.
3-й, 4-й і 5-й рядки об’єднані спільними ритмічними і фонетичними характеристиками: власне, вони вступають у римовані зв’язки за рахунок фонічної пов’язаності останніх дієслів кожного рядка з акцентованим и на передостанньому складі та ненаголошеним а (жури лла, водила, губила) – тож маємо жіночу риму. Крім того, 3-й рядок, що наділений просодійними елементами, отримує подовжену, розтягнену вокалічність завдяки вигуку йооо та морфемі лла. 6-й, 7-й, 8-й і 9-й рядки цікаві тим, що мають внутрішню риму і цезуру (на іклицях труття // у тому озері муття), а завдяки активній фонічності кожен із рядків має домінуючу фонему та фонему в ненаголошеній позиції, яка і провокує римування. Так, 6-й рядок має акцентований у й ненаголошений а (труття – муття), а також фонетичну подібність і повний граматичний паралелізм, внаслідок чого виникає іменникова рима; у 7-му рядку – бачимо суцільний граматичний, фонетичний і ритмічний паралелізм із звуковою домінантою о і неналогошеними і та и: чорнії-повнії, дібровки-кровки. 8-й рядок має паралельну акцентну фонічність – наголошений і неналогошений и та акцентований і й дієслівні рими; як і 9-й рядок, з фонічним акцентом а та и. Крім того, 8-й і 9-й рядки вступають в абсолютно синхронні ритмічні відношення між собою: їхня структура має певні ознаки анапесту, однак не переходить повністю в стопу через жіночі анакрузу і клаузулу. 10-й рядок, попри перехресні акцентні повторювані голосні – о, у – певним чином деавтоматизує встановлену інерцію, яка передує інтонаційному спаду. Відбувається це через іктове збиття (ворога ляну журою душу), де наголос припадає на 1-й – 2-й – 2-й – 1-й склади.
Поетика багата на тропи: яскраво виражені ритмічний і фонетичний паралелізми, тавтології, персоніфікація, звуконаслідування тощо. Площина мови представлена лексикою з національного фольклору, яка позначає вимір людських емоцій і дій, світ природи і предмети побуту, що є виразниками духовності й екзистенції народу. Активним є використання традиційних зменшено-пестливих форм (іклицях, дібровки, доленьку), а також нестягнених форм прикметників (тії, чорнії, повниї). Є й суто авторські новотвори, здійснені шляхом подовження (труття, муття, ліссям). Однак унаслідок творчого переосмислення синтаксичний рівень, а відтак – і образний, і композиційний – тут радикалізовані й поетизовані. Поєднання традиції з новаторством – дає нетипові, нешаблонні, однак органічно витворені художні образи (чорнії дібровки, квіти горіли, доленьку жали).
Композиційно обрамленням тексту є два рядки, які на початку задають тематичну і настроєву тональність усього твору, слугуючи і його завершенням. Лексема жур, створена виокремленням кореневої морфеми й перетворенням її на повноцінне слово, – викликає певний образ, навіюючи відповідний емоційний стан. Далі ця лексема розширюється й за рахунок розбиття і фонетичного повторення – видовжується, перетворюючись на дієслово минулого часу жіночого роду (жури лла). Воно є вказівкою на присутність центрального поетичного суб’єкта, «ліричної героїні» – так само, як і наступні дієслова: водила, губи ла, ляну, душу. Образний мотив жур проходить крізь усю художню структуру, утворюючи звуконаслідування: жур, жури лла, журою, жур. Бачимо й тенденцію до повноголосся (загалом характерну для української мови), домінування відкритого складу й активні дієслівні форми.
Перед нами опис низки дій, які мають магічний, сакральний характер: а ниткою круж водила // о тії очі плялом синіїм губи ла..// … яко ворога ляну журою душу. Тож поетичний текст можна назвати стилізацію архаїчного прокльону (де у процесі мовлення в дієслова ляну випадає перша частина кореневої морфеми), супроводжуваного виконанням ритуальних сцен, пов’язаних із магією і чаклуванням – водіння ниткою по колу, вказівка на приготування отрути і містичний зв'язок із стихією води – на іклицях труття у тому озері муття, ритуальна кров чорнії дібровки повниї кровки і подальше наслання прокльону ворогові, вочевидь, колишньому коханцеві: яко ворога ляну журою душу. На другого ліричного суб’єкта вказують займенник ми та іменник ворог. Загалом мотив прокльону й отруєння коханого за зраду характерний для народних балад (сюжети про Марусю Чурай, «У неділю рано зілля копала» тощо). Рядок де ми ся любили ой квіти горіли є алюзією до народної ліричної пісні («як ми ся любили сухі дуби цвіли…») та її варіацій. Однак персоніфікація квіти горіли відзначається більшою радикалізацією. У тексті присутня й колористика: синіїм, муття, чорнії, кровки.
Розглянувши поетичний світ авторки, бачимо текст як органічне полівимірне ціле, де кожен елемент постає як активна мікроструктура, що є джерелом потенційних інваріантних можливостей мови і, поєднуючись з іншими компонентами контексту, – породжує вибух значення. Синегрія художніх засобів сприяє посиленню їх дії, внаслідок чого й виникає ефект смислової багатогранності. Площина мови представлена лексемами, які вміщують інформацію про цінності та досвід буття народу, є емоційно й екзистенційно наближеними до людини. Синтаксис відтворює ефект потоку й вібрації; високий ступінь ритмічної організації відзначається чергуванням різних за інтенсивністю рядків, де постійне встановлення і деавтоматизація інерції породжує підвищену ритмомелодику тексту. Множина художніх чинників творить сакралізований і міфологізований поетичний простір, у центрі якого – людина та її емоційно-чуттєві порухи. Радикальні прийоми зображення сприяють підвищенню асоціативності, високій сугестивності й спрямовані до уяви. Звісно, сприйняття і трактування подібних текстів потребує філологічних знань: нова технологія передбачає певну лінгвістичну культуру. Однак поезія і є тією силою, що здатна розширювати межі свідомості й пізнання та пробуджувати вибух фантазії.
ID:
949171
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поетичний маніфест
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 30.05.2022 12:57:13
© дата внесення змiн: 15.05.2024 11:07:04
автор: Пра Дивляна
Вкажіть причину вашої скарги
|
