Коли каплі вологі холодні відірвані з хмар
Цілували так палко долоні простягнуті в небо
Поміж стихлих від шуму вогнів онімілих примар
Вона просто блукала сама їй нікого не треба
Вона просто любила його і нікого окрім
Його душу котра вміла слухати щиро і тихо
І мовчання тепло, що було голосніше чим грім
Відганяло із серця печаль (не осягнутий вихор)
Він ступав мелодійно і шум цей лелів її слух
Ніби щось шепотів,а чи може щось прагнув сказати
Йшла вона мовчазна, а за нею спішив її друг
На обох один біль самоти (не оплакані втрати)
Він холодний сьогодні, вона ж роздавала тепло
Щоб зігріти долоні його, що торкали за плечі
Десь у сірій пітьмі пролунає техеньке:" Алло!"
Ні, напевно, здалось у чужій і густій порожнечі
Вона щиро любила його, ну а він, як завжди
Маскував її сльози собою подібно намиста
І лунав знову шепіт його" відпусти та не жди"
Говорив з нею дощ в порожнечі холодного міста
дуже тепло! 
