Ще вчора - бранка глибин поезій
і помаранчевих почуттів.
Раділа ранкам, де світ так лагідно
шепотів пташиним співом.
Я - і сьогодні люблю цей спів,
та бракне слів, немов повітря.
Немає вітру у цій пустелі...
Вже й давлять стіни і біла стеля...
Гірчить в душі
полином провина,
хоча й не знаю,
чи в чомусь винна.
В брудній неправді немає
правди - і половини,
Бо правда вся на
весь світ єдина -
це сміх дитини...
Та і не тільки, бо
і в дорослому серці
також живе - дитина...
Та відхилився змарнілий
світ від святих орбіт
й чомусь у темне
середньовіччя
летить цей світ.
Ще скільки пройде тих сірих літ,
ще скільки суму та й сліз мине,
щоб пагін глузду крізь кам'яне
середньовіччя ізнов проріс,
й щоб пробудила весна
й мене?..
Щоб і поезії, й почуття
влетіли знов у моє життя
і щоб пташина моя душа
заспівала знов?
І щоб раділа вона
від тептих її розмов
Із світом білим.
О, де ж ви, крила?
Чи вас згубила
вже назавжди я?..
Почуття всіх нормальних людей на планеті...Але тримаймося! Перемога буде за нами! Слава Україні! 
