Хіба ж вони можуть убити
Того, хто навчив нас любити
Садок, цвіт калини і верби,
Цей вечір, і зорі, край неба …
Чиї зачаровані вірші
Щомиті тепер важливіші,
Записував наче поради,
Все знав і не мав на то ради …
Вони в нього кулею знову,
Щоб вбити ненависну мову,
А він лише в бік похилився,
За рідних своїх зажурився …
Тарасе, живеш поміж нами,
Десь тут між Дніпром і степами,
Спасибі за вкраплене в душу,
За все те, що можу і мушу …
Вже скоро зберемось сім’єю
Всі разом: живі й ті, що вічні,
Що там в небесах над землею?
Що там ці проміння одвічні …
