|
Більше атмосфери на ютуб каналі: https://youtu.be/5Y9NvDkNQUY
Чи чули ви як пахне пил?
Чи відчували Кальміусу смак?
Чи були в сантиметрі від могил?
І чи тягнули тіло без життя ознак?
Що знали ви, порожній те пустяк,
Людина, звір такий, на день насущний:
Доки не трісне її внутрішній кістяк,
Не зрозуміє, який світ задушний.
Оголені плити, як мертві колоси,
Стоять де колись на місці був дім.
Тепер омивають вранішні роси
Метал поступово стаючий рудим.
Метал той пригнали з ворожого краю
Істоти, в яких замість мозку клозет,
Тепер він сумирний, свого часу чекає,
Тихенько лежить в формі літери "Z".
Театр, де драми Шекспіра гуляли
Давно перестав вже яскраво горіти,
Та й місто бомбити орки ухляли,
Та й нема більше сховку із написом "ДІТИ".
Са́мі тільки остови із запахом пилу,
Крихти бетону й шпалери в болоті,
Скажіть, як дивитись на це знайти силу?
Навколо лиш місиво з цегли та плоті.
Випливають із міста привиди-люди,
Лиця в них нема і спрага лютує,
До річки приклали потріскані губи,
Лиш Кальміусу смак їх порятує.
Ідуть-бредуть живі чи мертві,
Нема на світі відчаю мірил,
Але горить іще завзяття в серці,
Хоча проходять в сантиметрі від могил.
Ідуть на захід, береже їх шлях Азов,
Не треба їм медалей і відзнак,
Лише б нагода захистити Неньку знов
І не тягнути тіло без життя ознак...
Та от виходить друга спрагла група
І нездорова в цих вже худоба,
В тілах немає місця без сухого струпа
Й кінцівки дивно в простір видиба.
Проходять криво, річки не торкають.
"Чому не п'єте?" - голосом незлим
Питаю я. Мені відповідають -
"Вода потрібна виключно живим".
Туманним взором всі їх проводжають,
Пішли на схід до лігва москалів,
Що буде там, боги навіть не знають,
Але тварюк багато лишать без голів.
І день настане вільної доби,
І відбудуються міста, заквітнуть ниви,
Зрівняються історії страшні горби,
І кров запеклу змиють літні зливи.
І будуть йти у скверик театральний
Під тінями тюльпанових дерев -
Онучка і дідусь її печальний,
Що знає на собі артелерійський рев.
Небога хоче запитати в дідуся,
Така ладненька, як з кіноекрана,
Замурзана морозивом уся,
І платтячко у крапельках фонтана.
"Дідусю, скажи чому місто квітуче,
А в центрі - руїна-театр?"
Дід мружився сонцю і мовив рішуче,
А це, моя люба, щоб пам'ятати...
ID:
943979
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 04.04.2022 02:32:06
© дата внесення змiн: 04.04.2022 02:32:06
автор: Рік Мавер
Вкажіть причину вашої скарги
|
