"Привіт, моя ластівко!" - чую твій голос рідненький
І сльози у горлі... і серце стискається болем...
Цей біль - ні роботою, мамочко, ні алкоголем
Із серця живого не витурити. Тоненька
Мотузочка слів в телефоні дає мені сили!..
Тримайся! Тримайся - як вмієш й молись, моя люба!
Я чую твій лагідний голос, твій відчай, голубо,
І світ мені білий водночас: і милий, й не милий!
Над краєм Господнім пливуть почорнілії хмари!
Триклята війна сіє смерть в нашу землю, не жито!
Але ця війна - і ненавидіти, і любити
До крику навчила! Я вірю, що Господа кара
Убивцям настане! А ми ще обіймемось, мамо,
Але не забудемо кривди, ніхто не забуде!
Тиранам кривавим уже не відмитись від бруду,
А ми переможемо! Воля і правда - за нами!
Поплачемо разом ми, поруч, дві матері - жінки,
Коли у обіймах відчуєм сердець стукотіння!
А над Україною жовто - блакитне проміння
Нову оголосить у долі Вкраїни сторінку.
Всё так и будет,
И дом, и льох,
И будут люди,
А в людях - бог.
Всё так же прямо,
Чертой, судьбой,
Дитя и мама,
А в них любовь.
Не то, чтобы я верил в божью справедливость, но очень хочется, чтобы воздалось каждому по делам его. Доброму по добру, милостивому по милости, милосердному по сердцу. А зло пусть обратится против того, кто его замыслил и сотворил на нашей земле. Пусть будет проклят он горем матери утратившей дитя, и слезами ребёнка оставшегося без матери!
Бог їх покарає! Слава Україні! 
