Дай мені ві́ршів і того важкого вина,
Що робить із крові спокійне свинцеве плесо,
Що змінює на "відправлених" тільки адресу
Та імено́,
Не виправивши у тексті
Ні йоти, ні коми,
Ні станції за вікном...
Що грюкає в скроні,
Як провідник по колесах.
Хай дим розправляє хвоста над хребтом змії
З заліза і скреготу. Хай їй добре зміїться
По білих нічних полях.
Хай сама земля
Зітре собі пам'ять про змазані в вікнах лиця
Її пасажирів.
Хай курява й попели́
Проростять нові вокзали на цій землі...