Колись давно, в ляльковім світі,
Жив хлопчина, зшитий із ганчір’я.
Був звичайним - таких сотні й тисячі -
Не красенем, звісно, але й не потворним,
Не світилом науки, але і не дурнем,
Без інтересів незвичних, але й не пустий,
Одним словом - як більшість, звичайний, простий.
Та все ж була в нього одна особливість -
Інші ляльки його мов не помічали,
Завжди проходили повз, скрізь обминали,
Слова його тихі крізь слух пропускали.
Але для того хлопчини була це не прикрість,
Бо ж звик він уже завжди бути сам,
Самотність йому лиш в радість, лиш в милість,
Сторонніх немає - хвала небесам!
Отак він і плив по морю життя,
Існував у своєму паралельному світі,
Про минуле не думав, про майбуття,
Радів тихесенько дійсності, нюхавши квіти.
Проте одного разу сталося те,
Що докорінно змінило безрідного героя,
У ватяних грудях забилось серце м’яке,
Перестав назавжди він бути собою.
Блукаючи містом в сонячний день,
У натовпі мінливім зустрів він Її -
Білолицю богиню неймовірної краси,
Закохався відразу в порцелянове личко
Й забув про думки одинокі свої.
Пробрався вперед, прямо до Неї,
Підхопив її руку і заглянув у вічі...
Боже, як серденько в грудях його калатає!
Бути їм разом відтепер і навічно!
Одначе забув він про прокляття своє,
Про ту особливість, яку вважав божим даром...
Розширились миттю блакитні очиці,
Білесеньке личко покрилося страхом,
Вихопила руку, притисла до грудей
І в гомінливий натовп кинулась махом.
А він все стояв, калаталося серце,
Здавалося, зараз порве ватяні груди...
Він горлопанив, кричав і стогнав!
Навколо море ляльок, але самотність повсюди...
З того моменту пройшло сотню років,
А він іще й досі пошепки просить
Врятувати те серце, що в грудях стукоче,
Що хоче бути потрібним, кохання й тепла,
Та тільки не може й через це помирає,
Вбиває, зжирає його пустота...
ID:
927348
ТИП: Поезія СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Вірш ТЕМАТИКА: Любовна та інтимна лірика дата надходження: 07.10.2021 19:08:53
© дата внесення змiн: 07.10.2021 19:08:53
автор: sadness_&_sorrow
Вкажіть причину вашої скарги
|