Кіт Матвій, як вийшов з хати,
Кицькам став розповідати:
- Бабку я свою, Марусю,
Зовсім-зовсім не боюся,
Бо не б’є мене, не лає,
А у всьому догоджає,
Дуже любить, обіймає
І синочком називає.
Як господар в її хаті,
Сплю із нею на кроваті.
Я поїсти люблю м’яско,
А ще краще—то ковбаску,
Віскаси мені купляє,
Залюбки в дворі гуляє.
Ще й ошийника відразу,
А на нім—чудові стрази,
Коли вийду за поріг,
Щоб там не набрався бліх.
Якщо кличе—не іду,
ЇЇ й вухом не веду.
Рано звикла так вставати,
Щоб мене нагодувати.
А меню аж із трьох страв,
Щоб так жив і не вмирав.
Молоком все запиваю,
Потім спочивать лягаю.
Бабка ж у своїй світлиці
Ходить по одній масниці,
Бо люблю поспати в тиші,
Щоб не заважали миші.
Якщо Мишка допікає,
Бабця раз- її спіймає.
Кицькам заздрісно тим стало:
- Кіт живе, як маслі сало,
Ми ж у смітниках застряли,
Бо господарі не дбали.
Раптом бабця виглядає.
- Киць-киць-киць!-його гукає.
Кіт сказати щось хотів
Та в дім, як куля, полетів.
Дякую за увагу! 
