Тоді ще був малим зовсі́м,
Та він уже й тоді скрипів
І кожного, хто просить,
Водою прохолодною поїв.
На нього заглядались ніжно,
На великодні весняні свята́
І на різдво холодне, сніжне,
Просили добавляти нам літа.
Чи суплікаторів* не стало,
Чи буря крила обламала,
Чи може сік землі пропав,..
Та зажурився він, засумував.
Тепер, років уже вдоста́ль,
Так і не знайдено Ґрааль,
На давнє прилягла вуаль,
Замість води лише печаль...
І задивився з сумом я
На колодя́зьного журавля…
Нема у світі, не існує сили
Вернути ро́ки, як би не хотів...
Та раптом підійшло маля
І щиро в нього попросило
Добавити хоч трішечки років…
І раптом він на вітрі колихнувся
Й протяжно, жалко, заскрипів…
Примітка: *суплікатор – Той, хто подає супліку; супліка - Писане прохання або скарга.
