́Чи добрий ранок чи ні, Назар ще не зрозумів. Погода була гарною, але покою не давала учорашня розмова з дружиною, коли вона назвала його, свого чоловіка, ватником. Іра, в яку він вкладав всю свою душу, ображала його…
Машина ковзала поміж інших і врешті хлопець під’їхав до офісу. Чашка кави і веселі посмішки колег таки схилили ваги у сторону гарного ранку. Та думки поверталися до учорашньої розмови.
- Не хочу проверять у ребенка домашние работы по украинскому языку… потому что не знаю его и не хочу учить – заявил он .
- Так ти ватник і сепаратист , - почув він у відповідь від дружини. – я тепер в цьому домі буду розмовляти тільки рідною мовою, не розумієш – не їж те, що я приготувала.
Зазвичай лагідна і весела дружина, кидала на Назара злі погляди.
- Нет никакого украинского языка, его придумали, как и страну Украину. Вот в СССР было хорошо жить, я с родителями на море по бесплатной путевке ездил…
- Ага і ковбаса по два двадцять була, і батько твій був молодим і здоровим, не те що зараз: ранок починається с пігулок і вечір зустрічає пігулками… Відчуваю в твоїх словах інтонацію свекра. ..
Дзвінків від клієнтів не було, тож хлопець вирішив трохи поритися в інеті, почитати за своє ім’я.
Не дарма ж батьки назвали його таким красивим російським ім’ям. А ще красиве прізвище - Валуєв, отримане від батька, офіцера чи то військової розвідки чи КДБ. Ну да писав его однофамілець циркуляр. Так забороняв українську мову, так кому ж вона потрібна?
Перший запит у гуглі видав словосполучення «Назар Стодоля»
Хлопець вже хотів перегорнути на наступну сторінку, та якась сила спогадів затримала його.
Ще б пак, Стодоля… дівоче прізвище мами… То він по мамі Назар Стодоля. Що б це означало :
- Сто долей ? Сто процентов?
І Назар натиснув на посилання. Відкрилася сторінка і чоловік с подивом прочитав :
Тарас Шевченко — Назар Стодоля
- К чему имя украинского поэта в сочетании с его именем и фамилией.
Як дитина військового, Назар не вчив української мови, був звільнений, на його думку, від пустої трати часу. Та одружившись на Ірі, яка іноді розмовляла до нього рідною мовою, він розумів майже все. Але слухати і читати виявилося різні речі. Та бажання довідатися , що то за Назар Стодоля, перемогло і юнак почав намагатися читати твір.
«Злі» клієнти весь час телефонували і відволікали. До кінця робочого дня він подужав лиш з десяток сторінок. Та й з них зрозумів не більше половини.
До дому майже летів, і повечерявши і буркнувши під ніс – «Спасибо», закрився у кабінеті і почав гортати сторінки електронної книги, куди завчасно закачав твір Тараса Шевченка.
- Вот бы Ирка удивилась увидев, что я читаю, не дождется… прочту и сотру.
Події розгорталися доволі швидко і склавши до купи все що зміг зрозуміти, Назар представив собі образ сильного і сміливого юнака, який кохає дівчину і ладен померти та не відступитися.
А ще той хлопець – козак, як Кубаньські козаки? А чому військо запорізьке?
Відволікшись від книги, Назар почав сьорфити інетом в пошуках інформації. Те що він знаходив, видавалося йому м’яко кажучи дивним. Спочатку були запорізькі козаки, потім їх пересилили на Кубань…
Коли він скінчив читати, була пізня ніч.
Прокравшись до ліжка, намагаючись не розбудити дружину, тихо вмостився на краєчку.
Не дивлячись на час, сон ніяк не йшов. Згадалося, як він дізнався дівоче прізвище мами. Він з ненькою зробив реферат на тему «Моє генеалогічне дерево» отримав за нього найвищий бал, а коли показав батькові той розізлився і посварився з мамою. Дивно, що за своє життя батьки майже не розповідали йому про дідусів і бабусь. Коли він був малий йому сказали – вони живуть далеко і йому було цього досить. Маминої любові вистачало, щоб хлопець не відчував потреби у спілкуванні з родинами батьків. Тепер це йому здалася дивним. Тож на найближчі вихідні він запланував поїздку до батьків. Дивно, але після цієї думки він миттєво заснув.
Прокинувшись від звуків будильника, Назар навшпиньках прокрався на кухню і почав варити каву. Це був звичний ритуал, бо обід і вечеря були на дружині, а ранішня кава і сніданок – це його чоловічий обов’язок. Розливши напій по філіжанках і нарізавши сиру він, як зазвичай попрямував у ліжко до дружини. Вона вже сиділа і дивилася останні вечірні новини по телевізору, прокинувшись чи від бурчання кавоварки чи від ароматів, що поширювалися кімнатою. Отримавши каву Іра тихенько, щоб не розбудити сина, сказала
- Дякую.
- Будь ласка, - відповів чоловік прямуючи на своє місце у ліжку.
Боковий зір сказав, що щось трапилось. Повернувшись він побачив, що дружина витирає краплини кави, які розлила.
Посміхнувшись, Іра сказала
- Не очікувала почути від тебе рідну мову…
- Якщо чесно, то я і сам не очікував, - подумав Назар, але веселе обличчя коханої його також потішило, - ранок дуже чудовий і день буде такий самий!
- Хочу на выходних съездить к родителям, надо расспросить маму о предках…
- Я не проти, але якщо тобі потрібна інформація, то вона в мене.
Зістрибнувши з ліжка, дружина порилася в якихось паперах і витягла звідти конверт.
- Це мені дала твоя мама, сказала віддати якщо помре, або якщо ти запитаєш про пращурів.
Очі хлопці стали як колеса у його автівки. Тремтячими руками він дістав листа. Там було прізвище і адреса.
- Це твій дід, по маминій лінії, якщо хочеш – можемо його навідати.
- А ти откуда это знаешь? – очі хлопця ще збільшилися.
- Як ти гадаєш, про що ми розмовляли з твоєю мамою, коли ти з батьком дивився футбол і обсмоктував переваги есересер над піндосами…
- На цих вихідних нічого не плануй, хочу познайомитися з дідом.
Робочий тиждень пролетів, як година. Не було нічого незвичного, хіба що син Дмитро, прийшовши зі школи, під час вечері заявив, що хоче зачіску, як у друзів і показав фото з мобільного – декілька однолітків на голові мали тільки чуба.
- Ну хоть жарко не будет, лето ж вот вот,- відповів Назар, на що очі Іри стали величезно здивовані…
- Я сама підстрижу, - підсумувала дружина, - маю кілька варіантів.
В четвер вона здійснила свою обіцянку і наступного дня Назар отримав від сина фотку на вайбер де три першокласника стоять у вишиванках і з козацькими чубами.
- Гарно вийшло, такі золоті руки у Іруні, - подумав хлопець.
І ще чим відрізнявся цей тиждень від попередніх – після їжі Назар дякував дружині на українській мові. І отримував неймовірне задоволення від її реакції.
Зранку суботи зібравши подарунки і заправивши машину по вінця, хлопець погрузив дружину і сина, включив навігатора і рушив за підказками жіночого голосу. Дорого була досить не погана, машин було не багато тож за декілька годин машина в’їхала до Чигирину. Ще кілька хвилин і вони припаркувалися біля невеликого приватного будинку на околиці. На зустріч їм вийшов старий, але міцний дід. Здавалося, що він чекав на їх приїзд. Бо одягнений був святково, як на погляд Назара. З волосся на голові був чуб і розкішні вуса.
- Здоров будь синку, здоров будь козаче, здоров будь красуне ,- по черзі промовив він до онука, правнука і жінки.
Малий з розгону застрибнув на діда
- А шаблю покажеш? –
- Звичайно козаче, а підростеш то й подарую…
- Що за шабля і звідки син про неї знає? – думки роїлися в голові Назара
- Спочатку за стіл, потім екскурсія, - наказовим тоном сказав дід Василь.
Тож забравши речі з машини всі пройшли до вітальні.
Перше, що кинулося в очі Назару це фоторамка з зображення його сина, що стояла на самому видному місці. Поруч лежали декілька книжок авторства Василя Стодолі.
- Це ж мій дід,- подумав хлопець, а у слух посміхнувся і сказав : я вимагаю пояснень!
- Я так розумію починати треба від Ноя, - сказала Іра.
- Ну якщо коротко, то твого діда засудили за вірші, ще за часів есересер. Твоя мама, всупереч волі діда вийшла за військового, тож вони майже не спілкувалися. Але вона мені розповіла сімейну драму, я відшукала діда і підтримувала з ним стосунки. До речі, минулого року я сказала, що поїхала до мами – це я була з дідом у лікарні, йому робили операцію…
Назар закляк… Щоб якось прийти до тями він узяв книгу діда розкрив на першій ліпшій сторінці і почав читати
- Мову у Народа не віднімеш
- Хоч ти бий, а хоч його стріляй
- Пороши людей по білу Світу
- Чи усіх на Соловки зганяй.
- Мова скрізь і навіть у Сибіру,
- Л’ється в простір, як кришталь дзвенить
- Радує, бадьорить на чужині
- Чи слова кохання говорить.
- З мовою - у бій за Батьківщину,
- На весілля, в радість чи біду
- З нею, щоб дісталася нащадкам
- На Голгофу з піснею піду...
Роздуми перервав дід:
- До столу, нагодую вас козацькою їжею.
- Спершу покажи шаблю, - не вгамовувався Дмитрик
- Добре, -і дід зняв зі стіни величезну шаблюку.
На ній був викарбуваний напис: ТВОЇ ВІРШІ ПІДТРИМУВАЛИ НАС В ЗАСЛАННІ. В НИХ НАСНАГА ДО ЖИТТЯ І ВОЛІ. СЛАВА УКРАЇНІ!
- Її викував майстер Дмитро Перебийніс, найкращий товариш із заслання. До речі я дуже прохав твою маму назвати тебе на його честь, він був справжнім Українцем..
На декілька секунд запанувала тиша, Назар зрозумів, чому Іра наполягала назвати сина Дмитром… То вже тоді вони були знайомі. Поза його спиною…Та він не відчував ні злості ні розпачу… Єдине, що він знав – його життя вже не буде таким, як раніше.
За столом всі шуткували і весело чокалися келихами з квасом, який дід робив сам по старинному рецепту і який був дуже смачний.
Два дні були наповнені подорожами і екскурсіями до Холодного яру. А скільки нового дізнався Назар про своїх пращурів… що вирішив скласти генеалогічне дерево…
Коли ночували перший день у діда, він сказав
- Кімнати то для дітей і літніх людей, а молодь на сіновал
І хоча було не звично спати на соломі, та з ранку і в Іри і в нього світилися очі і вони виглядали, як закохана пара…
На другу ніч дід сказав що в домі кімнат достатньо і раз вони вже спробували козацьку постіль то можуть спати в домі.
- Е ні, діду, сіновал так сіновал ,- запротестувала Іра , а Назар її підтримав і вони навипередки побігли до драбини.
Задоволена коханням дружина миттєво заснула, позначилися довгі піші прогулянки. А хлопець лежав і не міг заснути. Щось його тримало при тямі І раптом в голові забринів голос:
- Мова, наче та перлина,
Що зростала десь на глибині
І ввібрала в себе за століття
Мелодійність і красу Землі.
І дзвенить вона по всій Планеті
Не спинити ворогу її
Мова - джерело натхнення
І маяк для всіх на чужині.
Зрозумівши, що записати нічим, Назар включив диктофон на мобільному і записав свої думки, що підкоряючись чи то ямбу чи хорею струнко марширували по його свідомості….
ID:
919503
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 14.07.2021 12:47:09
© дата внесення змiн: 14.07.2021 17:52:17
автор: denyk
Вкажіть причину вашої скарги
|
