Казка
Летів старий соловей через зелений сад та й дмухнув на нього дужий вітер, да так, що пір'їна з його крила впала до землі. До землі, та не зовсім, зловив її своїм листячком молодий абрикос. Та й поки знову вітер не дмухнув, не поніс куди далі гостя, абрикос питає:
- А, хто - то до мене навідавсь?
- Це я- пір'їна старого солов'я.
- А звідки то ти тримаєш шлях? Куди прямуєш?
- Де я тільки не була, пролітала над горами, морями, лісами. А далі прямую, куди вітер вкаже шлях.
- Ти ба.. А розкажи про гори, моря, ліси.. Дуже б то я хотів це все побачити, а так, хоча б, почую..
Пір'їна заспівала:
- Стоять навколо гори - велетні
Та й небо тримають головами
Відомі своїми широкими плечами
Кам'яними, напрочуд міцними тілами.
***
Куди не глянуть очі, лягло синє море
То соне, то за небокрай хвилі гонить
Самотнім конем по ньому мчиться човен
А під ним сяють місяць і зорі.
***
Стоїть нескінченими шеренгами ліс
Стовбур до стовбура, крона до крони
Щоденно, щомитті шумить, шелестить
Натхнення домівка.
Тільки но пір'їна завершила свою розповідь, як вітер знову підхопив її на свої крила та поніс у майбутні подорожі.
Сильчук Назар
