|
Віктор не був звичайним хлопцем. У нього в роду були андроїди. Він не міг похвалитися чистотою раси. Його дідусь був всиновлений родиною машин. На щастя, бо інакше провів би більшість свого життя в інтернаті, схожому на в’язницю для неповнолітніх злочинців. Але це нікого не цікавило. Онук за теперішніх настроїв став неповноцінним …
Для повного опису додамо дружбу його собаки з собакою – андроїдом, яка теж чомусь прижилась у їхньому дворі. Таких тепер тримати забороняли, а близько підходити більшість відверто боялась. А тут бачте, дружба …
У школі це раніше якось не помічалось. Дітям байдуже до деталей походження. Вони шукають, з ким цікавіше. Але з віком вже дещо старші діти почали відверто сторонитись. Вчителі ж зі свого боку на уроках просто не помічали, а оцінки виставляли за принципом прийнятного мінімуму.
Якби ж вони знали, якого чудового друга мав наш Віктор?!
………………
Друга звали Велосіті. Англійською мовою це слово означає швидкість. Велосіті складався з дрібних яскравих мікрочастинок, які міг комбінувати в будь-яку форму, яку хотів. Він міг навіть стати схожим, як дві краплі води, на Віктора. А міг перетворитись у звичайний кущ, портфель, скрипку … Все залежало від настрою та потреби. Іноді Велосіті ходив замість Віктора до школи. Коли вже зовсім було образливо і самотньо. Адже не надто приємно залишатись самотнім серед сотень, які тебе не помічають. Тож контрольні роботи Віктора іноді були просто фантастичними. Щоправда, це не вважалося великим здобутком. Адже "це вплив андроїдів" … машин одним словом.
Коли вони зустрілись, Велосіті прикинувся звичайним похилим деревцем, яке Віктор раптом захотів щедро полити у спеку водою. А ось Велосіті вода ні до чого. Тож довелося йому швиденько перетворюватись у сіру галку, а згодом ще і ще у щось, за чим Віктор спостерігав з явним захопленням. Самому складно. Тож Велосіті розпочав розмову, а згодом і якусь зовсім звичайну гру. Йому надзвичайно подобалось гратись з його друзями, особливо справжнім та андроїдним собаками. Чудова вийшла у них четвірка …
……………..
Вони прибули з космосу. Тисячі, мільйони машин кружляли над земними містами і селами, оцінюючи новий невідомий для себе світ. Чи зайнятий він гідною расою? Якщо ні, то чи не зробити цей світ своїм?
Цікаво, у чому ж вона вищість ... Чи може вищий, кращий щось відібрати, завдати болю?
А може поруч якась нікчемність нищить світ?! Тоді так.
А у чому ознаки цієї нікчемності? Адже 99% може виявитись нікчемними, а 1% - чудовим, цікавим, неперевершеним у століттях ...
Але коли хтось прилітає з далекого космосу, він бачить лише більшість, бачить лише середнє, модне, традиційне. Бачить масове, загальне, призвичаєне, розрекламоване ... і це масове ховає за своїми широкоими плечима усе особливе і вартісне ...
В людини навряд чи було достатньо сил і навиків протидіяти цій технічно оснащеній до неймовірності армаді. Доволі несподівано, але з космосу прилетіло те, що людина так відверто ненавиділа і принижувала в останні роки. Взаємопоціновувавна різноманітність. А тут унизу ... Ненависть, зневага до андроїдів, до бідності, до фізично слабших і просто не таких … та й взагалі до всього не схожого на умовні оптимальні показники. Ось що можна було легко знайти у земному інформаційному просторі. Неважко здогадатись, як реагуватиме на таку примітивність інша розвинута істота?! Чого вартий світ, де править право сили і безумовного, тупого і бездушного станларту ...
…………..
Армада прийняла рішення. Цей світ не видавався світом гідних істот. Розбухлі імперії, вмираючі від голоду діти, примітивне мистецтво, гори сміття, затруєне навколишнє середовище, клановість та олігархія. Роботизовані машини почали опускатися на землю.
..................
Один з таких бойових роботів з’явився зовсім неподалік містечка, де жили друзі. Перелякані жителі кинулисмь у найближчі ліси, заповнили своїми авто усі північні шосе. Робот просто руйнував усе, що траплялося на його шляху. Спроби військових застосувати свою техніку у порівнянні видавались дитячими іграшками.
Смілива четвірка вирішила не утікати, а боротися. У них був Велосіті. А також роботизований пес, який видавався доволі непоганою зброєю. Хоч це все і виглядало дещо по дитячому. У них був план. Вони сподівалися заманити ворожу машину у приміські болота. Та раптом щось змінилося ...
...........
Велетенський військовий робот втупився величезними очима у четвірку друзів. Усі попередні розрахунки були раптово заперечені. Адже, навіть якщо в єдиному випадку існує заперечення теорії, теорія хибна. Перед його очима постав світ, в якому інопланетна істота, штучний розум, людина та тварина співіснували в абсолютній гармонії. Центральний процесор миттєво зупинив наступ.
.............
Людство знову було врятовано. Завдяки кому? Представнику нижчої раси, інопланетній істоті, роботу і якомусь псу. Як? Це ж тепер потрібно їм віддавати почесті, нагороджувати, ставити у приклад … Тож торжество тривало недовго. Все доволі швидко повернулося назад.
"Породисті" улюбленці долі м’яко всілися у свої чиновницькі крісла, кордони набули звичайної непрохідності, чванливість "застукала ложками по порожніх каструлях-головах". А Віктор знову зайняв останню парту в своєму класі. Щоправда, хлопець змінився. Він знав тепер, що світ - в його голові. І що світ насправді такий, яким він є для нього. Навіть, якщо це думка однієї людини.
............
Вікторе, озирнись ... На тебе подивились очі.
ID:
915582
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 01.06.2021 20:18:11
© дата внесення змiн: 04.06.2021 15:47:56
автор: Дружня рука
Вкажіть причину вашої скарги
|
