В обличчя б'ють прожектори пекучі.
На зміну теплоті вірвався штин.
В старому залі свіжі і блискучі
Стоять самотні всі, немов один.
І всі вони у перспективі гарні.
До сходу сонця декілька годин,
А ніжні дзвоники змовкають в травні,
У гордій славі київських вершин.
Якого дідька кльова випускниця
Пів ночі спить під музику машин?
Агов! Чи є живі ще на дзвіницях?!
Нехай прочнуться всі, немов один!
