Одягаєш любов, як сорочку на виріст. Рукав
колихається, ніби загорнута в нього рука,
замала,
ледь помітно росте з-за рукавного краю.
І тиша дзвінка, і пальці дзвінко тонкі,
тканина ледь доторкає контур руки
і світ разОм зі зростом твоїм проростає.
Звиваються м`язи, як гнізда, суглоби хрустять,
ти вища на голову нині від себе самої…
Чи до снаги тобі, дівчинко, воїнська рать?
.
Як крига об кригу б`ється, тремтять рукави
ріки, яка проросла на крижини зламі.
У бортовому журналі суцільні плями
замість чепУрно виведених рядків.
Хтось кинув в холодну воду і каже “пливи”...
