Зоре моя вечірняя, зійди над горою,
Освіти сріблястим сяйвом місто під собою,
В котрім дивного, нового техно-віку діти,
Вчаться, подих заховавши, з новим лихом жити.
Подув вітер із чужини, приніс бід немало,
Світлі мрії, сподівання були, та й не стало.
Важкі думи носить в собі старший за дитину,
За стареньку матір – донька, батько – за родину.
Обступають чорні злидні, крячуть, мов ворони,
Потерпають українці від лещат «корони».
Та Закон добра пильнують: допомога в скруті
Збереже в тобі Людину в часи темні й люті.
Все мине. Залишать спогад вчинки та й могили.
Переможуть сильні Духом, почерпнувши силу
В тих джерелах, де віками черпають надію.
Ще у нашій Україні доленька наспіє!
Все буде добре!
