Ростеш, ростеш, ростеш... Малий ти і не знаєш,
Що трапиться тобі десь у далині...
З повагою дорослих споглядаєш
Й себе таким вже бачиш уві сні.
Тихенько копіюєш їхні дії,
І жести, і емоції й лайки.
Свій успіх в цьому, власне, визначаєш,
Коли брехню твою вже не різнять вони.
Не хочеш бути більше як дитина:
Цікавитись усім-усім підряд,
Мов літня й пересвідчена людина,
Стаєш лише своєму кредо рад.
І матимеш ти успіх в світі-ринку,
Де тільки щось за щось тобі дають,
Де лиш ти будеш відрізнятись трошки,
Авжеж тебе зганьблять і засміють.
Забудеш поступово на те справжнє,
На ту дитину у далекім сні,
Де мама з татом бавлять як лиш вміють,
Де на відвертість не відкажуть "ні".
Колись захочеш може відшукати
Отого хлопця, що така чудний,
І щирий сміх його скоріш згадати,
Й байдужість щодо меркантильних мрій.
Та не хвилюйся, він завжди з тобою.
Лише для серця відбудуй мости.
Він все чекає на твоє питання: Хто я?
Так хоче саме це розповісти.
